Актуальність проблеми туберкульозу як хронічного захворювання має хвилеподібний характер. Зараз світ якраз переживає черговий наступ цієї недуги. В Україні ж ситуація, пов’язана з поширенням туберкульозу, почала погіршуватися ще з 1990 року, а вже з 1995 року в державі зареєстрована прогресуюча епідемія захворювання. Річні медико-економічні збитки від туберкульозу в Україні складають майже 2,5 млрд. грн.
Епідемія в Україні продовжується 20 років, і за цей час недуга встигла «призвичаїтися» до засобів боротьби з нею. Відтак, за словами Миколи Ординського, сучасна епідемія туберкульозу значно відрізняється від епідемій попередніх часів, зокрема, зменшується питома вага типового туберкульозу, натомість збільшується питома вага хіміорезистентного ТБ (резистентність – це нечутливість мікроорганізмів до антибактеріальних засобів – природний феномен, властивий усім мікробам, який відбувається в процесі їх розмноження за рахунок мутацій. Внаслідок таких мутацій мікроорганізм набуває резистентності до антибіотиків і при неправильному лікуванні невпинно розмножується). Крім того, збільшується питома вага ТБ разом з ВІЛ-інфекцією. До слова, найбільш небезпечними в епідеміологічному відношені є форми ТБ з мультирезистентністю і розширеною медикаментозною резистентністю.
Як зазначає Микола Ординський, щогодини в Україні туберкульоз вражає 4 людини, з яких один хворий помирає. В Рівненській області в день виявляють 2-3 хворих на туберкульоз, у рік – понад 600. За словами фтизіатра, на позитивний результат у боротьбі з недугою варто розраховувати тоді, коли є мультидисциплінарний підхід до проблеми (держави, місцевої влади, організацій, медпрацівників і, вочевидь, передусім громадян). Тож, зважаючи на соціально-економічні труднощі в Україні, на фоні нинішньої епідемії хвороби прогноз на найближчі 10 років такий:
а) за гірших, ніж сьогодні, соціально-економічних умов в Україні захворюваність на ТБ може підвищитися в 2 рази, а смертність – у 2,5 раза;
б) за сьогоднішніх соціально-економічних умов у країні захворюваність на ТБ може підвищитися в 1,5 раза, а смертність – в 1,7 раза.
в) за кращих соціально-економічних умов захворюваність може підвищитись на 5-10 відсотків, а смертність – на ті ж таки 10 відсотків знизиться.
Нині туберкульоз уже становить національну небезпеку, бо Україна як резервуар ТБ-інфекції може бути економічно і політично ізольована від світового співтовариства через загрозу поширення недуги у світі. Це, звісно ж, завдасть значних збитків нашій економіці, торговельним зв’язкам та іміджу нашої країни. Тому в умовах реформування охорони здоров’я, що потребує змін правової, економічної бази та організаційно-керівних механізмів, протитуберкульозна допомога населенню України та підтримка розвитку фтизіатричної науки повинні залишатися обов’язком держави.
Натомість за останні роки фтизіатрія зазнала значних реформ. Так, автомобілі-флюрографи, які раніше їздили по області і перевіряли людей на хворобу, зараз передані пенетеціарній службі. Обстеження, за словами Миколи Ординського, повинні бути на первинному і вторинному рівнях. У цьому плані лікарі мають три завдання – профілактика, виявлення та лікування, і це, як він наголошує, компетенція медзакладів. Виїзне рентгенообстеження – дороге задоволення, але малоефективне. І дешевше, й ефективніше, а відтак і найпопулярніше у світі обстеження – аналіз харкотиння. Молекулярно-генетичний метод аналізу за дві години вже дасть результат і до того ж покаже рівень чутливості пацієнта до антибіотиків. Зараз виявлення недуги лежить на сімейних лікарях. Підходи до цієї проблеми вже не ті, що в радянські часи. Тоді було так: обстеження проходили всім трудовим колективом, учнівським класом, студентською групою і так далі. Виявили туберкульоз – одразу госпіталізували, ніхто не переймався – виділяє пацієнт хвороботворні палички чи ні. Зараз госпіталізують лише пацієнтів із відкритими формами сухот.
Рівненщина нині на восьмому по захворюваності і на третьому місці по ефективності лікування туберкульозу в країні. В радянські часи, як зауважує головний фтизіатр краю, більшість хворих становило міське населення, натомість нині недугою хворіють переважно селяни. Це пояснюється просто – тоді був період урбанізації, люди приїжджали у місто в пошуках роботи, а часи розпаду Союзу та перебудови найкращими для життя не назвеш, відтак зазнавали й стресів, а вони чи не основні «збудники» сухот. Нині ж у подібних умовах перебуває українське село, звідси й маємо таку картину.
– Нашу область, – каже Микола Ординський, – постійно моніторить МОЗ. У столиці рекомендують нам ще більше скоротити тубліжка в області. Сьогодні на Рівненщині, крім обласного тубдиспансеру, діє ще три спеціалізованих заклади. Порівняно недавно їх було сім, таку кількість медзакладів профільне міністерство вважає завеликою, тож нині всього маємо 570 тубліжок на область, це 5 ліжок на 10 тисяч населення. Такі зміни пов’язані зі світовою тенденцією відходу від стаціонарного лікування хворих, адже на ранніх етапах туберкульоз доцільніше лікувати амбулаторно.
Насамкінець головний фтизіатр краю наголошує, що неменша відповідальність лежить і на пересічних українцях. Враховуючи ситуацію, що склалася, кожен громадянин повинен мати необхідну інформацію про ТБ і вміти вберегти себе від нього. Це не надто вже й тяжко, передусім треба дотримуватись елементарних правил, наприклад, освоїти «етикет» кашлю.
• Анатолій Андрієвський
