Три свята - один Спас

На серпень припадають кілька великих релігійних свят, які у народній традиції називають «першим», «другим», «третім» або «медовим», «яблучним», «горіховим» чи «полотняним» Спасами. Що між цими святами спільного, а що відмінного? Спробуємо роз’яснити. 

Насамперед: чому Спас? Тому що всі ці три улюблених народом свята присвячені нашому з вами спасінню та постаті Спасителя Господа нашого Ісуса Христа. Звідси і назва – Спас. 

По-друге: щодо «першого», «другого» чи «третього» Спаса. По суті, це суто умовні назви, які, судячи з усього, з’явилися через черговість у календарі, адже ці три свята – Винесення чесних древ животворчого Хреста Господнього (14 серпня), Преображення Господнє (19 серпня) та перенесення з Едеси до Константинополя нерукотворного образа Господа Ісуса Христа (29 серпня) – це три різних релігійних свята, не пов’язаних між собою ані хронологічно, ані географічно, ані змістовно. 

І наостанок, щодо «медового», «яблучного», «горіхового», «хлібного», «полотняного» та інших народних назв Спаса. Ну не може Спаситель наш Ісус Христос бути медовим, яблучним, горіховим чи хлібним… Звідки виникли ці означення? З традиції приносити на освячення до храму перші плоди, що достигали на цей час, задля освячення й благословіння усього майбутнього врожаю. 

Чому це робилося? Молитва чину освячення плодів на Преображення Господнє згадує усі плоди, які Господь виростив «на втіху та споживання роду людського». Вона нагадує, що ці плоди – це благословіння Боже, і просить Господа: «Тих, що працюють коло них, благослови в добрім здоров’ї й спокою зібрати їх, а всіх людей Твоїх благослови споживати ці дари Твої на здоров’я тілу, душі на спасіння, щоб вдячні Тобі були і на честь і на славу Твою споживати їх сподобилися». Саме тому з давніх давен і до сьогодні з почуття вдячності Богу віряни приносять до храму перші достиглі плоди для освячення. 

До речі, звичай приносити плоди для благословіння встановлений ще в Старому Завіті: «Початки плодів землі твоєї принось у дім Господа, Бога твого» (Вих. 23: 19). Тобто, людина має пам’ятати, що все на цій землі – від Бога і, як вчить нас Книга діянь святих апостолів, «бо ми Hим живемо‚ i рухаємось‚ i iснуємо» (Діян. 17: 28).

Рівненська єпархія Православної Церкви України