Усе життя Заслуженого артиста України Станіслава Лозовського нерозривно пов’язане з Рівненським академічним українським музично-драматичний театром. Саме в цьому театрі працювали і його батьки. Станіслав, будучи маленьким хлопчиком, проводив там свій вільний час, а також часто виконував на сцені дитячі ролі.
Наразі, коли через карантинні обмеження Рівненський академічний український музично-драматичний театр вимушено пішов на карантин, ритм життя акторів змінився. Тож, щоб не марнувати даремно час, Станіслав Лозовський вирішив піти... в кур’єри.
Здобутий досвід використовує на сцені
«Я часто відвідував театр, але я не жив лише театром, – розповідає актор. – Я і в музичній школі займався, і в різних творчих гуртках. А театр був для мене чимось звичним, навіть таким собі «побічним» хобі. Тому, напевно, він мені ніколи й не набридав.
Це вже пізніше хобі переросло в професію. Навчався в Рівненському державному гуманітарному університеті на художньо-педагогічному факультеті, кафедра «театральної режисури», - розповідає Станіслав.
Однак професія артиста – не єдина в його житті. Вже будучи актором, чоловік працював і прибиральником, і водієм, і композитором, і аніматором, і доглядачем за тваринами, і офіціантом…
«Через свою акторську професію я займався різними роботами задля досвіду, – ділиться Станіслав. – Я практикую це постійно, та й часу на другорядну роботу йде небагато. Мені достатньо охопити базу, якісь певні елементи поведінки тієї чи іншої людини (працівника) для того, щоб далі використовувати ці елементи на сцені.
Так, мені вистачило чотири дні попрацювати офіціантом, щоб у кадрі вже знати, що робити, з якого боку підходити до клієнта, як правильно подавати їжу, чим займатися в тих часових відрізках, коли офіціант нічого не подає, тощо. Тобто, завдяки такому досвіду я краще розумію свого персонажа».
Актор працює кур’єром із доставки продуктів уже понад тиждень і не шкодує про це, адже, за його словами, поєднав приємне з корисним. Люди впізнають актора навіть у захисній масці. А коли впізнали – просять автограф.
«Я багато часу проводжу на велосипеді, – ділиться Станіслав Лозовський. – От і подумав, що можу на цьому і трохи заробити, щоб принести в родину якусь копійку, купити дітям морозиво. Побачив оголошення і влаштувався. Цікаво спостерігати за людьми.
Був випадок, коли я привіз замовлення, передаю його людині, а мені у відповідь простягають якусь програмку зі словами: «Будь ласка, поставте автограф». Та й на сайті компанії є мої фото, ім’я та прізвище.
А ще цікавий випадок на роботі був після 22-ї години ночі. У закладі мене попросили поцікавитися в клієнта, скільки паличок для суші покласти в замовлення – в замовленні не було вказано. Тож я набираю номер, а з іншого боку слухавки мені кажуть якось так протяжно: «Ало-о-о». Мені здалося це дивним, але я кажу далі: «Добрий день, це Ваш кур’єр, скажіть будь ласка…» і починаю пояснювати, чого саме я телефоную. А мені відповідають: «No, no. I speak only English…» («Ні,ні. Я спілкуюся тільки англійською», – прим. ред.), ще й говорять зі східним акцентом. Відповідаю: «No problem. How are you doing today?» («Немає проблем. Як Ваші справи сьогодні?», – прим. ред.). А далі ми розговорилися… Я їм сказав, що дивно натрапити на англомовного замовника суші у нашому місті. А мені сказали, що і їм було дивно натрапити на англомовного кур’єра, адже цілий день вони ніде по телефону не могли зробити своє замовлення.
Тож сенс моєї нинішньої професії полягає у тому, щоб привезти людині її замовлення швидко, а, відповідно, якісно виконати свою роботу».
Важливо постійно тримати себе у формі
З початку карантинних обмежень актори театру збиралися невеличкими групками – до 10 осіб, щоб провести виставу «онлайн», скласти плани роботи, а також обговорити майбутні постановки. Окрім Станіслава Лозовського, деякі з його колег теж були змушені займатися іншими сферами діяльності. Як зазначає пан Станіслав, у цьому нічого дивного немає:
«Як показує світова практика, робота в театрі не приносить багато прибутку, і для того, щоб вижити в даних умовах, потрібно мати ще якусь роботу.
Звичайно, ми дуже сумуємо за публікою, за виставами, за виходами на сцену. Адже коли ти постійно живеш в одному ритмі і маєш по 5-7 вистав на тиждень і репетиції, ти звикаєш до цього, ти перебуваєш постійно в тонусі. І раптом, коли звичне життя обривається, стає незрозуміло – а що далі? Але саме в таких, на перший погляд, критичних ситуаціях потрібно перелаштовуватися. Сказати собі: «Значить, це потрібно мені зараз» і зайнятися чимось, що сприяє саморозвитку. Наприклад, фізичним розвитком, психологічними практиками, читати... Я беру приклад із тих, хто багато читає. Для актора це основа – читати хорошу художню літературу. Важливо постійно тримати себе у формі. Можливо, на перший погляд, здається, що актор вийшов на сцену, зіграв, і на цьому вся його робота завершилася. Але акторський апарат – це як інструмент, на якому потрібно тренуватися постійно. Навіть дикція: коли актор довго мовчить і не практикує її, він втрачає навички».
Час для рідних є завжди
На наше запитання,чи з’явилося більше часу для родини, Станіслав Лозовський відповів, що час для родини він знаходить постійно, і це не залежить він карантину:
«Я завжди знаходив час для своїх рідних. Саме «якісний» час. Адже, я вважаю, що 2-3 години якісного часу – не через телефон чи екран свого комп’ютера, коли на автоматі робиш вигляд, що чуєш, а коли очі в очі, – набагато корисніші, ніж, наприклад, 10-12 годин «аби як».
Так мало потрібно для щастя
Днями актор відвідає один зі знімальних майданчиків Києва – туди він запрошений, щоб зіграти роль солдата у фільмі. Як повідомив сам Станіслав, ця роль вимагає великої фізичної підготовки. І.. він до неї, звичайно ж, готовий.
А також зізнався, що є «добре», а що – «погано» в самообмеженні – лише справа наших думок.
«Звичайно, ми не можемо зараз собі дозволити те, що було у нас до карантину: не можемо піти в улюблені місця, не можемо організовувати гучних вечірок чи свят, навіть виїхати на природу – проблематично. Але для мене особисто самообмеження спрацьовує як відкриття якогось рівня власної свободи. Тобто у самообмеженні я стаю вільніший. Це як побудувати пісню на 48-ми акордах. А от спробуй придумати лише на 3 акордах її цікаву версію. Так само і тут: у тебе наче зменшилась кількість життєвих можливостей, але через те, що ти сам себе обмежуєш, змушує придивитися до себе якомога уважніше. Не розпилятися на зайве, а визначати головне і працювати в цьому напрямі.
Я жодного дня не страждав від того, що кудись не можу піти. Адже у світі є багато цікавих занять. А позитив не потрібно шукати – він знайде тебе сам. Насправді, людині зовсім мало потрібно для щастя і для повноцінного життя».
• Спілкувалася Олександра Нагорна
