Кладовище на Грабнику – єдине з найстаріших цвинтарів Рівного, яке частково ще збереглося до наших днів. Однак стан цього «живого» музею під відкритим небом такий, що ще рік-два і про нього як пам’ятку нашого цікавущого і ще не до кінця дослідженого минулого можна буде забути.
Матеріал 7 Днів
Історія Грабника – від розважально-відпочинкового об’єкта, висадженого в середині XVIIІ століття на забаганку власника Рівного Станіслава Любомирського, і до фешенебельного міського району, який у міжвоєнний період називали одноповерховою рівненською Америкою – невід’ємна часточка історії нашого міста.
Нині складно собі уявити, що там, де нині пролягають вулиці Пушкіна, Хвильового, Пластова, Свободи, Князя Володимира, височіє неоковирна брила Палацу дітей і молоді з прилеглим парком, якихось 250 років тому шумів грабовий ліс.
Разом із ландшафтним парком князівської резиденції (сучасна «Лебединка» і прилеглі території) він був найбільшим зеленим насадженням серед тогочасних магнатських резиденцій на історичній Волині. Нині від того грабового лісу зберігся фрагмент у вигляді парку біля ПДМ (колись міський парк імені Мостицького, за радянських часів – ім. Хрущова, Жовтневий) і цвинтар.
Якщо раніше історики припускали, що ділянку під кладовище було виділено князем Любомирським на початку ХІХ століття, то тепер можна з упевненістю стверджувати, що поховання там були вже в XVIIІ столітті. Принаймні на знаменитій карті Бургіньйона 1797 року в приміському гаю Грабник позначено невеличке «німецьке» кладовище.
Про цвинтар на Грабнику автор цих рядків писала не раз, наголошуючи на тому, що цей об’єкт може стати туристичною родзинкою Рівного. Зазначали про це й музейники, краєзнавці Рівного. Однак особливого ентузіазму у влад міста різних періодів цей об’єкт не викликав. Добре, що хоч останні років 15-ть комунальники такий-сякий лад там наводять. Хоча загальна картина – невтішна. Якщо негайно не зайнятися цвинтарем, як туристичний об’єкт він може бути втрачений безповоротно.
Колись головний вхід на цвинтар вінчали велична кована брама із кованою хвірткою поруч. Брама – пам’ятка ковальського мистецтва ХІХ століття, дожила до наших часів у незмінному вигляді. Щоправда, тепер вона прикрашає вхід на соборне подвір’я з боку вулиці Грабник. Широкий загал мало звертає уваги на цей воістину мистецький витвір. Хоча церковники, узявшись «реставрувати» решітку, пошкодили деякі елементи декору, вона все одно вражає мереживною красою.
Головна цінність цвинтаря на Грабнику – у похованнях.
Там знайшли останній спочинок чимало особистостей, які прислужилися місту. Покоїться багато рівнян, за чиїми долями можна вивчати історію міста.
Могила Протоієрея Венедикта Омелянського, померлого 1859 року
Зрештою, цвинтар зберігає ще чимало таємниць з нашої не такої далекої минувшини. За переказами, там ховали (а точніше, просто закопували без опізнавальних позначень) розстріляних арештантів рівненської тюрми в 1939-1940 роках та в повоєнні сорокові. Скільки українських патріотів знайшли спочинок десь на території старовинного кладовища без шансів на увічнення їхніх імен, сказати складно…
Найстаріша частина історичного цвинтаря – та, що довкола церкви Святого Стефана. Сама церква, побудована в 1848 році на кошти вдови генерала Красовського Катерини, є пам’яткою сакральної архітектури місцевого значення.
Одна з двох частково вцілілих капличок
Сумно дивитися, як перекраяв бетонний підмурівок соборного подвір’я 122-річну капличку, в якій спочила вічним сном 9-річна Галя Бухович – донька міського голови періоду 1898-1911 років Олексія Буховича. Його заслуга перед містянами зокрема в тому, що він був активним лобістом відкриття в Рівному першої жіночої гімназії. І разом зі сподвижниками таки досяг цього. Подібних капличок на Грабнику більше немає. Їх загалом залишилося там дві чи три… Схоже, що й від цієї скоро може нічого не залишитися.
Автор Світлана КАЛЬКО
