Педагог-організатор – фахівець, який керує роботою клубів, гуртків, секцій та інших об'єднань, проводить масові заходи, організовує відпочинок дітей під час канікул, сприяє творчому розвитку учнів… Тобто на його плечі покладений культурний розвиток маленьких українців. Цим покликанням живе педагог-організатор Рівненської школи №20 Захар Сидорук. А ще - нещодавно він переміг у конкурсі, проведеному творцями фільму «Захар Беркут», і став щасливим володарем справжнього чарівного «посоха Захара». А театральна студія «Апокаліпсис не сьогодні», якою керує Захар, постійно бере участь у різноманітних театральних конкурсах, втілюючи творчі ідеї учнів-акторів. Сам Захар ділиться: робочий тиждень у нього ніколи не закінчується, а секрет його «вічної енергії» простий – нею від заряджається від своїх учнів.
- На Вашу думку, чого найбільше потребують сучасні школярі? Адже кожен рік їхні вподобання змінюються, та й самі діти змінюються.
- Еге, за теперішніми школярами тільки встигай! Коли я викладав українську мову у 5-му класі, то дивувався, наскільки вони розумні. Вони тоді були розумнішими, ніж я був у 11-му. Це вже зовсім інше покоління! Я стараюся бути із ними, так би мовити, на одній хвилі і не ставитися до них як до дітей. Їм подобається, коли з ними розмовляють серйозно, не намагаються спеціально сподобатися їм. Я жартую над собою і не ображаюся, коли діти теж жартують наді мною. Можливо, це і не зовсім правильно, адже нас в університетах вчать «ставити рамки» в спілкуванні, але я з ними просто дружу. Та й вітаємося ми не «Добрий день!», а «Привіт!». Часто буває, що із ними я теж починаю «дуркувати».
- Крім Вашої основної роботи у школі, Ви керуєте і театральним гуртком. Які його творчі кроки?
- П’ять років тому, коли я був студентом і проходив практику, мені доручили вести гурток. Я не знав, з чого починати – не було досвіду. Перша вистава, яку ми ставили, провалилася на міському огляді-конкурсі. Було певне розчарування. А потім в університеті я пішов у театральний колектив і спостерігав, як режисер працює з акторами. Перейнявши досвід, вже наступного року в школі поставив виставу «Пан Коцький», адаптувавши її під нашу українську сучасність: перетворив Пана Коцького в Путіна, який приходить у ліс і забирає собі територію. І з цим твором гурток здобув друге місце на конкурсі.
А потім мене забрали в армію. Щоб не втрачати час і розвиватися, вирішив шукати нові п’єси, зокрема на англомовних сайтах. Сам перекладав та адаптовував їх під нашу сучасність. Отож наступною роботою стала п’єса «Десять методів вижити в зомбі апокаліпсисі». З нею ми теж зайняли друге місце на міському огляді-конкурсі. По сцені ходили зомбі, глядачі були шоковані, але дітям це сподобалося. В них було помітне бажання творити.
А от п’єсу «Наталка Полтавка» їм уже грати нецікаво. Хоча, якщо її теж осучаснити, то, думаю, вийшло б непогано.
Цього року ми ставили п’єсу про «Доктора Джекіла та містера Гайда» – чорна комедія, яка принесла нам перемогу на фестивалі в Києві.
- Ви стали переможцем у конкурсі від творців фільму «Захар Беркут». Я чомусь думаю, що це не випадковість.
- В Інтернеті і раніше проводилися конкурси, в яких я брав участь, але не вигравав. А цього разу таки виграв найкрутіший приз – посох самого Захара Беркута, з яким знімався американський актор Роберт Патрік. Думаю, для зйомок таких посохів було декілька, але сподіваюся, що цього Патрік таки торкнувся. Потрібно було написати передісторію про те, як один із персонажів – Богун – потрапив у фільм. Але у книзі про нього нічого не розповідалося. Я мав базу для написання: читав книгу, двічі дивився фільм у кінотеатрі, та ще й інші історичні факти знав… Саму ж передісторію писав в останній день перед закриттям конкурсу. Помітив, що у мене постійно так відбувається – все в останній момент. Мабуть, у такий момент людський мозок особливо мобілізується і ти починаєш творити. До півночі я впорався.
- Ви пишаєтеся таким досягненням?
- Я вважаю це кумедним, тому що Захар отримав посох Захара Беркута. Можливо, дійсно, й ім’я теж вплинуло. Та і я був найпалкішим шанувальником сторінки конкурсу в Інтернеті – постійно «лайкав» дописи. А, взагалі, керуюся правилом: краще спробувати, ніж не спробувати і жаліти про втрачену можливість.
Спілкувалася Олександра Нагорна
