Сьогодні о 15 годині в Обласному краєзнавчому музеї відбудеться презентація книги Галини Данильчук "Рівне у долях його мешканців".
Нова книга краєзнавиці є продовженням написання історичної минувшини міста за спогадами рівнян. Перша книга з аналогічною назвою вийшла сім років тому. У другій книзі авторка вміщує 29 нарисів, які проілюстровані понад 400 світлинами, переважна більшість яких із родинних архівів.
Дизайн і комп'ютерну верстку книги здійснили Віктор Луц та Ольга Морозова. Вийшла вона у видавництві ПП "Формат-А" с. Корнин.
Книгу авторка присвячує корінним рівненським родинам, усім, хто проніс через усе життя справжню любов до рідного міста.
Для мене це привід, окрім офіційного повідомлення про презентацію, написати декілька слів від себе, бо ж пані Галину вже віддавна асоціюю зі самим містом Рівне. Ще коли не були знайомі, часто траплялося бачити її із фотоапаратом. Зазвичай коли вона зачудовано роздивлялася якусь історичну будівлю чи природну дивовижу, фотографувала її. Спершу я думала, що то туристка, бо ж хіба може рівнянка так захоплено дивитися на те, що вже не раз бачила?!
Коли ж ми познайомилися, розговорилися, то було враження, що, як мінімум, прожили з десяток літ у сусідніх квартирах - Галина Федорівна Данильчук завжди цікава у спілкуванні. А ще вона вміє розповідати колоритно, образно яскраво. Тоді розумієш, наскільки ця людина живе своїм захопленням, своєю роботою, своїм містом.
Галина Федорівна каже, що їй страшенно пощастило, бо робота є і її хобі, і її віддушиною, і справою її життя. А працює вона у Рівненському обласному краєзнавчому музеї. І не просто працює, а живе цим – музеєм, містом, а головне – його людьми. Вона шукає старожилів, записує їхні розповіді, свідчення, збирає старі фото – а потім все це з любов’ю фіксує, опікується тими людьми. На жаль, багато з них вже залишилися у нашому світі лише на фото пані Галини та у пам’яті рідних, як і будівлі в історичному центрі міста, які для одних були безцінними свідками історії, для інших – хламом, що стоїть на ласому шматку землі.
Ось як тепло і щиро розповідає про маму донька пані Галини Ірина Білотіл:
- Мама завжди кудись біжить. Пройтися з нею спокійно містом - нереально, бо вона фотографує все, на що натрапить: будинки, меморіальні дошки, старі огорожі і навіть люки, на яких пише, що їх виготовили поляки у 30-х роках. А потім цілу ніч думає як то ті люки відкрутити і забрати, і не на металобрухт, а до музею, бо то ж експонати! Словом, вона любить Рівне і піклується про історію цього міста настільки, що колись я навіть ревнувала, а потім зрозуміла, що це її стихія, і жити без цього вона не вміє. Постійна боротьба за збереження історичної спадщини, проти нахабних забудовників, проти плюндрування і наруги над архітектурними родзинками нашого давнього міста - така у неї політика пам'яті…
Саме завдяки своєму характеру, непосидючості і любові до історії Галина Федорівна не схожа на музейних бабусь, яких ми звикли уявляти при слові "музей". Та й назвати її бабусею неможливо! Вона по-осінньому красива, по-жіночому мудра, по-дитячому захоплена світом!
Культурно-просвітницькі проекти, започатковані чи за участі Галини Федорівни – відбуваються десятки років і стають загальноукраїнськими. І дуже шкода, що один із таких проектів – «Золоте сузір’я» - нині вже у пам’яті. Проте є «Свято однієї вулиці», до якого і мешканці вулиці, і рівняни та гості міста самі готуються заздалегідь. Тішить вихід другої книги пані Галини, сподіваюся, третя теж буде, бо впевнена, що цікавого матеріалу в авторки ще не на одне видання.
До речі, на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук Галина Федорівна Данильчук також щедро ділиться враженнями і цікавинками з численними друзями і всіма, хто хоче більше дізнатися про все на світі, і сама є яскравим прикладом того, як жити в гармонії зі світом і собою, а ще - любити справу, яку робиш!
Мирослава Кирильчук
