Оповідання Максима Кідрука потрапило у «Форбс»

Оповідання відомого рівненського письменника опублікували в українській версії всесвітньовідомого фінансово-еконо­міч­ного журналу “Форбс”. Він став першим рівненським письмен­ником, доробок котрого увійшов у журнал для бізнесменів.

Як розповідає Максим Іванович, редактори журналу зв’язалися із ним у соціальній мережі «Фейсбук» і запропонували співпрацю. Тему оповідання обговорювали попередньо, а втілив її рівнянин за тиждень.  
Оповідання розповідає про підприємця, який організував видобуток руди у космосі й ледве не став мільярдером.


«Із поверненням, капітане» –  моє нове оповідання про розробку навколоземних астероїдів та про те, як зміниться світова економіка, коли людство почне видобувати більше кольорових металів, ніж потребує земна промисловість. Також мені сподобалося, як круто «Форбс» його оформив».
Оповідання зі світу «Нових Темних Віків». Це перша і, напевно, єдина публікація цього року, не враховуючи перевидань. Тому, як матимете змогу, почитайте», – додає Максим Кідрук.


За публікацію оповідання рівненського письменника іноземні інвестори мають виплатити гонорар – 450 доларів. А якщо твір сподобається іноземним редакціям цього журналу, його опублікують й у інших країнах.
До слова, журнал «Форбс» (англ. «Forbes») — американский фінансово-економічний журнал, одне із найавторитетніших і найвідоміших економічних друкованих видань у світі. Всього у 70-ти країнах існує 40 версій журналу (зокрема, в Україні, Польщі, Казахстані, Естонії, Японії, Бразилії і т.д.). Він виходить на 26 мовах.

• Олександра Нагорна

Уривок з оповідання «Із поверненням, капітане»:

«Орест Бардаш, 47, відчув легкий поштовх, почув клацання магнітних замків на стикувальному ободі, однак лише після того, як неонові лампи по периметру шлюзу спалахнули зеленим, відщебнув ремені й виплив із протиперевантажувального крісла. Крізь помутнілий від астероїдного пилу ілюмінатор над його головою виблискували сріблом фермові конструкції з розгорнутими сонячними панелями.
Стикувальна камера гірничого лендера була несумісною з пасажирськими портами на «Скай Айленді», тож Орест мусив причалювати до вантажного терміналу. Чоловік штовхнув люк, проплив крізь тамбур із написом General Cargo й опинився в ангароподібному відсікові, засотаному, ніби павутинням, мереживом кріплень і риштувань. Відсік був настільки великий, що в Ореста після шести місяців у тісному чотиримісному модулі запаморочилося в голові.
На виході зі стикувальної камери його зустрічав рудоволосий данець Шейн Бйоркен, термінальний «пеéс».
– Із поверненням, капітане, – Бйоркен схопив простягнуту руку й допоміг Орестові протиснутися крізь шлюз. – Як улов?
– Не скаржуся, – стримано відказав Бардаш.
Слідом за Орестом із люка випірнув Матвій Брода, геолог-розвідник, з яким Бардаш познайомився п’ять років тому, видобуваючи водяний лід у кратері Шеклтон на південному полюсі Місяця.
– Дві з половиною тисячі тонн, Шейне, – Матвій напнув на голову бейсболку і за звичкою повернув її козирком набік, що, на думку Бйоркена, було явним свідченням крайнього ступеня недоумкуватості, – три повних контейнери та забитий під зав’язку трюм у лендері.
Шейн Бйоркен і так це знав: кількома палубами нижче п’ятеро його колег швартували контейнери з рудою, яку Бардаш притягнув з навколоземного астероїда (6178) 1986 DA. Чого він не знав – так це того, щó саме за руда була в контейнерах. Більшість металічних астероїдів (а 6178-й був саме таким) складалися здебільшого із заліза та нікелю, але також містили рідкісні метали на кшталт платини, паладію чи родію. Платина коштувала у три тисячі разів дорожче, ніж нікель, а тому загальна вартість контейнерів дуже залежала від того, чим саме їх наповнив Бардаш.
– І що в них? – напруженим голосом поцікавився данець…»