Досить часто нам на очі потрапляють статті про корисні властивості шоколаду. А сотні публікацій рясніють заголовками на кшталт: «Вчені одного з університетів США довели, що шоколад корисний для серця, мозку, кровотворення…» тощо. То чи дійсно шоколад допомагає здоров’ю? Щоб дати відповідь на це запитання – не потрібно летіти в Америку, можна просто спитати про це у фельдшерки із Клеваня Людмили Побережної, яка вдало поєднує медичну та кондитерську сфери. Вона переконана, що шоколад все ж таки має чарівну силу впливати на людей. І вже понад два роки вона не тільки допомагає людям, а й лікує їх шоколадом ручної роботи.
До пристрасті не можна бути байдужою
Батьки Людмили Побережної, маючи трьох дітей, любили їх постійно балувати чимось солоденьким. І, звичайно, мабуть, солодкими виробами захоплюється кожна дитина. Однак більше, ніж отримувати солодощі від батьків, маленька Людмила любила тішити батьків власними дитячими солодкими шедеврами.
«Коли я підросла, то тільки й чекала можливості, щоб батьки кудись поїхали і щоб я залишилася сама на кухні чаклувати, – розповідає жінка. – Вони вже знали, що, коли повернуться додому, їх буде очікувати сюрприз. А взагалі створювати шоколад – це мрія, яка зародилася в дитинстві й тільки тепер стала реальністю. Пригадую, що навіть буваючи на екскурсіях у Львові, я ніколи не могла пройти повз львівську майстерню шоколаду.
Мені завжди було цікаво спостерігати за виготовленням солодощів. А ще на мене дуже вплинув фільм «Шоколад», у якому головна героїня переїхала у похмуре селище, де жили сумні, із застарілими канонами люди. І там, попри значну критику й осуд суспільства, вона відкрила шоколадну крамницю-майстерню. Фільм закінчився тим, що люди внутрішньо кардинально змінилися завдяки шоколаду з її крамниці. І от це мені так запам’яталося… Вже у дорослому віці випадково натрапила в Інтернеті на майстер-клас відомої шоколатьє, яка поділилася своїми знаннями про виготовлення шоколаду. На той момент, продивившись її майстер-класи, загорілася бажанням почати й собі виготовляти шоколад ручної роботи, але згодом передумала, бо вважала це чимось нереальним.
Спекти щось – можна, а от шоколад робити – це вже вищий рівень… Тому я зупинилася. І, мабуть, аж через два роки знову натрапила на її уроки, і знову прослуховувала інформацію про шоколад. Однак цього разу інформація для мене виявилася доступнішою і зрозумілішою. Та ще й чоловік підтримав мене, сказавши: «Давай, може все ж таки спробуєш, у тебе все вийде». От тоді таки й вирішила спробувати. Адже шоколад завжди був моєю пристрастю».
Справа, яка любить спокій та витримку
І як тільки фельдшерка почала займатися шоколадом, то, звичайно, не могла ним не поділитися зі своїми колегами. Людмила пригадує: «Всі вони мені казали: «О, то що тепер тобі в медицині робити, ти зараз її забудеш і переключишся на свій солодкий світ». Але ні, медицину я не покину, це однозначно. Солодким я займаюся для задоволення, а робота є робота. Тим більше, що… а хіба погана ідея підліковувати людей шоколадом? Адже бажання допомагати у мене ще з дитинства. Маленькою, я всіх шкодувала й хотіла бути корисною. І ось із цими прагненнями, за підказкою мами, ставши дорослою, пішла навчатися медицині. До речі, моя менша сестра також працює на швидкій, та й тітка працює лікаркою».
На пошук інформації про виготовлення, оформлення й презентацію шоколаду у Людмили пішло багато часу. Інформацію вона брала з Інтернету, із книжок та майстер-класів. Також вона передивилася десятки сайтів щодо замовлення коробочок та презентування своїх шоколадних виробів.
«Я до останнього мовчала й нічого не розповідала своїм батькам про своє нове шоколадне заняття, – зізнається Людмила Побережна. – Знали тільки мій чоловік та діти. І, пригадую, перші вироби, які я зробила, діти занесли до моїх батьків і вже там їм розповіли… То батьки думали, що діти їх розігрують. Навіть пізніше вони дзвонили мені і перепитували, чи це не жарт і чи це дійсно я зробила такий шоколад. Хоча було багато й зіпсованих продуктів – спочатку я дуже поспішала, а шоколад не любить, коли поспішають. Він любить спокій та витримку. Пробувала й експериментувала із різними начинками. А потім переконалася, що чистий шоколад – це є чистий шоколад. І цим він вже корисний. Начинки, які я ще можу використати, це горіхи, сублімовані фрукти чи ягоди, шоколадні кріспи (посипки). Я не виготовляю шоколад для того, щоб він просто гарненько лежав у коробочці. Виготовляю його для споживання. Людина замовляє, а я їй створюю натуральний продукт із врахуванням усіх її побажань. Так, наприклад, нещодавно у мене люди замовляли шоколад на річницю весілля батьків, й хотіли щось таке особливе їм презентувати. Це ж так приємно, коли вам дарують не просто шоколад, а створений особисто для вас, та ще й із індивідуальним написом та оформленням».
«Хто сказав, що шоколад не лікує?»
Шоколадні вироби фельдшерки-шоколатьє із Клеваня кожен охочий може побачити у мережі Інтернет: якщо не придбати, то хоча б насолодитися спогляданням. Однак, як зазначає Людмила, конкуренція у шоколадній справі зараз дуже велика.
«На мою думку, солодощі ручної роботи повинні виготовлятися із дорогих та якісних інгредієнтів, – ділиться жінка. – Це одна із найсуттєвіших відмінностей такого шоколаду від продуктів масового виготовлення. Тому, відповідно, ціни на такий шоколад відрізняються від магазинних. Також ціна залежить від величини виробу, складнощів виконання… Наприклад, фігурки із шоколаду у мене коштують 50-60 гривень, хоча є і за 30 гривень. А повноцінні подарункові набори від 200 до 400 гривень. Хоча конкурентів у шоколадній справі вистачає. Зараз дуже багато людей пропонують свої послуги в «Інстаграмі», заманюючи й збільшуючи свою аудиторію покупців не так завдяки своїм виробам, як завдяки конкурсам із призами та майстер-класам. Звичайно, багато хто хоче просто навчитися робити шоколад і вже не купувати його. Але не все так просто, треба, щоб до цього лежала душа. Тим більше, що ручна робота – це не верстат, який запустили, і він робить десятки чи сотні копій. Потрібно витратити багато зусиль, щоб створити одну фігурку, але індивідуальну».
Наразі серед її замовників – люди із багатьох куточків України: від заходу до сходу. Однак маючи кропітку роботу та власну родину, своїм хобі Людмила Побережна починає займатися у пізню пору.
«Своїм хобі я, переважно, займаюся під вечір, – додає жінка. – Тому, коли сім’я вже відпочиває, я лише розпочинаю працювати. Або ж, наприклад, коли я вдома у вільні від роботи дні. Тому що мені потрібна моя територія, а ще мені потрібен спокій, щоб все обдумати. Й, до того ж, зараз мені все більше хочеться навчатися новому, щоб не стояти на місці. Та й просто – хочеться допомагати людям не тільки працюючи фельдшеркою. Адже хто вам сказав, що шоколад не лікує..?»
• Олександра Нагорна
