«Жити на повну, насолоджуватися кожним моментом, відкривати в собі нові таланти й ділитися своїм позитивом із іншими» – життєвий девіз Оксани Гулевич, мініатюрної дівчини із села Зірне колишнього Березнівського району, яка нині мешкає у Рівному.
При зрості 135 сантиметрів та при певних проблемах зі здоров’ям Оксана займається східними танцями, часто відвідує заняття із боксу, навіть отримала звання майстра спорту з пауерліфтингу. Такими успіхами може похвалитися далеко не кожен високий та сильний чоловік! Тож наша «дюймовочка» - ще той таки «стійкий олов’яний солдатик».
Дитячий характер формується в родині
Дівчина переконана, що характер дитини виховується саме в родині. А її родина – приклад для наслідування.
«Батьки у мене хороші, маю також і старшу сестру, – розповідає Оксана Гулевич. – Ким тільки мої батьки не працювали, щоб забезпечити нам, дітям, гідне дитинство. Але найважливіше для них – бути батьками. Завдячуючи їм, з дитинства я знала, що нічим не гірша за інших діток, і не потрібно комплексувати через певну несхожість із моїми однолітками».
Однак через стан здоров’я відвідувати школу у дівчини не було змоги, тому вона займалася за індивідуальною програмою.
«Вчителі приходили проводити уроки до мене додому, – ділиться Оксана. – І мені здається, що індивідуальне навчання для мене було навіть кращим. Я повністю змогла осягнути шкільну програму, труднощів не виникало. Та й вчителі із розумінням ставилися до того, що я одна. У результаті – сільську школу я закінчила на відмінно».
.jpg)
«Вчитель має бути із зубами»
Ще у шкільні роки вона активно цікавилася іноземними мовами, особливо англійською. Тому після школи вступила на факультет іноземної філології в Рівненський економіко-гуманітарний університет імені Степана Дем’янчука. Й нині вже одинадцять років працює репетитором англійської мови як для дітей, так і для дорослих.
«Ще коли навчалася в університеті й проходила практику в школі, зрозуміла, що навчати дітей – це дійсно моє покликання, – зазначає Оксана Гулевич. – Але от працювати саме у школі бажання не було. Тому єдиним правильним рішенням на той момент для мене було репетиторство, щоб працювати приватно. Тож після закінчення університету я відразу приступила до роботи. І, знаєте, було не так важко починати, як страшно навчити чомусь «не тому». Пригадую, як я хвилювалася, коли на мої заняття прийшов мій перший учень. Але, слава Богу, в мене все вийшло. Після того вирішила, що потрібно сформувати свою поведінку як репетитора-педагога, щоб кожен мій учень не тільки хотів слухати, а й дослухатися до мене. Наразі я постійно навчаюся, проходжу різні курси та вебінари. Постійно вдосконалюю себе, адже час не стоїть на місці, й методик викладання зараз дуже багато».
До речі, декілька років тому дівчина опановувала і японську мову – це було її хобі. Але згодом це хобі призупинила й почала займатися східними танцями та… боксом. А от пауерліфтингом вона захопилася випадково.
«Спочатку я хотіла займатися стрільбою із лука, – ділиться рівнянка. – Але у мене не було сили, щоб натягнути тятиву. Тож мені порекомендували походити в тренажерний зал, щоб штангою «підкачати» мускулатуру. Чесно кажучи, заняття із лука для мене виявилися занадто спокійними. А от заняття на тренажерах і зі штангою були підходящими, там була зовсім інша атмосфера, яка мене й захопила. І я вирішила не тільки трохи «підкачатися», а й продовжувати свої заняття. Мені було шістнадцять років, коли я розпочала. Впродовж п’яти років я активно займалася пауерліфтингом. Виборола звання майстра спорту України. Коли займалася цим видом спорту, то постійно хвилювалася, переживала, щоб гідно виступити на змаганнях, жала вагу понад 90 кілограмів… Пізніше за станом здоров’я, на жаль, довелося піти зі спорту. Зараз, коли займаюся східними танцями, почуваю себе добре: я кайфую, коли танцюю. А бокс для мене – це лише кардіонавантаження. Я відразу розповіла тренеру, які маю проблеми зі здоров’ям. Тож він підлаштовує програму під мої особливості. Я, наприклад, на змагання з боксу йти не хочу. І якщо пропонують взяти участь – жартома відмовляюся: «Якщо вчителька до дитини прийде беззуба, то якими будуть ті заняття і як учень буде її сприймати?! Вчитель має бути із зубами».
Попереду – нові відкриття
В житті важливо робити не тільки те, що мусиш, а й те, що хочеш. Тому дівчина постійно орієнтується на те, якою вона себе бачить в майбутньому. А ще для неї важливо зосереджуватися на позитиві, який, до речі, вона випромінює до інших людей.
«Не уявляю життя без спілкування з людьми, – зізнається Оксана. – Я отримую задоволення, коли постійно кудись ходжу й пізнаю щось нове. Кожен час по-своєму прекрасний і в кожній ситуації є якісь позитивні моменти. Тож потрібно зосереджуватися не на тому, що є поганим, а на тому, що позитивне».
Дівчина любить подорожувати. Але своє життя бачить лише в рідній країні.
«Я хочу подорожувати, відкривати для себе нові міста і місця, в яких я ще не була, – додає вона. – От буквально декілька днів тому повернулася додому з-за кордону. Звичайно, за кордоном добре, краси вистачає. Але жити хочу в Україні, бо це моє».
• Олександра Нагорна
