Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

«Життя можливе лише через тисячі років...»

Субота, 26 квітня 1986 року – день, коли сталася всесвітня біда. День, коли не тільки пролунав масштабний вибух на Чорнобильській АЕС. Саме того дня «вибухнули» життя сотень людей, долі тисяч українців змінилися назавжди...

«Тільки тіні шістьох, спопелілих за всіх у четвертім,
Припадають до вікон, волають устами біди.
- Та озвітеся ж, люди! Якщо ви забули про мертвих,
То живим постраждальцям подайте хоч кухоль води!..»

                                                        (Борис Олійник)

Цієї весни виповнюється 35 років із дня найстрашнішої за наслідками катастрофи минулого тисячоліття. Впродовж цих років слово «Чорнобиль» стає синонімом до слів смерть, паніка, страх та  безвихідь. І, на жаль, знадобиться не одне тисячоліття, щоб чорнобильська зона знову перетворилася в зону, придатну для життя людей.

Замість евакуації – “Слава КПРС!”
На момент аварії рівнянину Миколі Гайбонюку не виповнився ще й 31. У нього була дружина та двоє донечок – восьми та десяти років. Закінчивши у Рівному Український інститут інженерів водного господарства, одночасно з цивільною спеціальністю отримав військову та військове звання лейтенант запасу. Працював у Рівному в філії Ростовського-на-Дону науково-дослідного інституту технології машинобудування і на момент аварії обіймав посаду заступника начальника відділу.
Чоловік пригадує, що про аварію на Чорнобильській АЕС ніхто із керівництва держави офіційно відразу не повідомив. Поміж людей поширювалися лише чутки, що щось сталося на одній із атомних електростанцій.


«Зараз інформацію, здебільшого, ми всі беремо з Інтернету, – розповідає пан Микола. – А тоді про дозволені новини дізнавалися із газет, радіо та телебачення, а недозволені – із зарубіжного радіо, з «ворожих голосів». Так, тільки 5-го травня Михайло Горбачов повідомив по центральному радіо і телебаченню, що сталася аварія. До прикладу, пізніше стало відомо, що в той час шведи біля своєї АЕС евакуювали людей і персонал, а потім почали розбиратися, чи це не в них там вибухнуло. Розумієте, наскільки вони відповідально поставилися до цього? А в нас же що? Першотравневий парад із музикою під гасло «Слава КПРС!»…


Пригадую, що 2-го травня, ми з дружиною (на жаль, вже покійною), поїхали на Млинівщину допомагати моїм батькам садити картоплю. Тоді був настільки красивий і теплий день, що ми цілий день провели надворі. А в моєї покійної дружини на верхній губі була маленька родимка, розміром як зерно гречки. Й до кінця дня, крім того, що ми сильно загоріли, в дружини та родимка стала розміром як квасолина. До речі, це було не перше радіаційне випромінювання, яке вона отримала. Її батьки були на заробітках в Росії в Свердловській області. І там сталася Киштимська аварія на ядерному заводі «Маяк» за місяць до її народження. Тож, спочатку дозу радіації вона отримала, будучи немовлям, а потім ще й в Україні. Й у 2001 році, дочекавшись лише свого першого внука, вона померла…
Вже на ліквідації я познайомився із лікарем-радіологом Юрієм Рухалом з Нетішина, який на час аварії на Чорнобилі працював на Хмельницькій АЕС. Пригадую, як він мені говорив, що на початку травня у Нетішині – а, значить, й у Рівному, бо це ж не так далеко – рівень радіації сягав 150 мілірентгенів. Щоб ви орієнтувалися, зараз у Рівному радіоактивний фон становить 14-17 мікрорентгенів. А один мілірентген має 1000 мікрорентгенів… Одне слово, викид радіації був величезним! Я думаю, що якби тоді населенню дали звичайний йодний препарат «Антиструмін», то зараз би в Україні не було таких значних проблем зі щитовидками та раком горла. Але ж тоді керівництво думало не про те, як допомогти людям, а про те, як приховати інформацію про вибух. Та шила в мішку не сховаєш».

• Члени правлiння Громадської органiзацiї “Рiвненськi ветерани-чорнобильцi”
бiля анотацiйної дошки вулицi “Героїв-чорнобильцiв”. Грудень 2019 року

Найстаршим ліквідатором із Рівненщини була жінка
Наприкінці березня 1987 року Миколу Гайбонюка, на той час вже старшого лейтенанта запасу, викликали в обласний військкомат для проходження медичної комісії. А далі, після проходження комісії повідомили, що його направляють на шість місяців для проходження спеціальних військових зборів…
«Військові збори» – так їх тоді називали, хоча всі знали, що мова йде про Чорнобиль, – розповідає Микола Гайбонюк. – Другого квітня я вже був у військовій частині і приступив до виконання обов’язків помічника начальника штабу батальйону. Одночасно командував взводом управління батальйону і був комендантом офіцерського гуртожитку.
Військова частина, в якій я служив, розташовувалася за межами 30-кілометрової зони в селі Термаховка Іванківського району Київської області. Саме звідти потрібно було добиратися у зону відчуження.
Серед завдань нашого полку було спорудження доріг (а дороги довелося будувати заново – їх там було мало) та дамб, вивіз майна з будинків, баз, складів та магазинів, заміна шарів ґрунту. Що тільки не робили!»

• Георгiй Анатолiйович ХИЛЯ. Учасник лiквiдацiї 1987 р. Вiйськовий запасу.
Керував пiдроздiлами вiйськової частини при захороненні “рижого лiсу”, на проммайданчику ЧАЕС


Офіцери жили в дерев’яних будинках-гуртожитках. Кожен батальйон мав свій гуртожиток. У кімнатах жили по двоє, а зручності були загальними, але в приміщенні гуртожитку. Солдати і сержанти мешкали в наметах. Полкове начальство – у вагончиках.
«От годували нас дуже добре, – ділиться чоловік. – Культурна програма також у нас була досить насичена: кіно - кожен день, один-два рази на тиждень приїжджали відомі на той час артисти, а також творчі колективи із багатьох філармоній України.
У мої обов’язки входила  організація  обліку доз опромінення солдатів і офіцерів (ці суперсекретні відомості вносились в окремий журнал); прийом  і звільнення зі зборів офіцерів та солдат; підготовка наказів на виїзд солдатів і офіцерів батальйону в зону на роботу. Опікувався я й порядком в гуртожитку та розміщенням артистів, які до нас приїжджали. Могли серед ночі нове поповнення в полк привезти, то й мусив у той же момент їх приймати і розподіляти.
Офіцери, як правило, були випускниками військової кафедри нинішнього Національного університету водного господарства та природокористування. А також було багато із Волині, Львівщини, Житомирщини та Закарпаття. Солдати і сержанти - переважно із західних областей. А взагалі  на роботах в зоні були задіяні військові і цивільні спеціалісти з усіх республік тодішнього Радянського Союзу. Через Чорнобильську зону пройшло понад 600 тисяч людей різних спеціальностей.
І вік їхній був різним: відбували службу у моєму взводі управління і солдат, який щойно закінчив службу на флоті,   і професор Ужгородського університету, якому на той час виповнилося  за 55 років.
А з кінця квітня 1987 року характер моєї служби різко змінився. Штабні обов’язки передав іншому офіцерові, а сам з групою солдат і офіцерів на місяць перебрався в м. Чорнобиль в корпус медичного училища, звідки було зручніше і набагато швидше  добиратися на місця виконання робіт. На той момент закінчували захоронення «рудого лісу». Мені було шкода дивитися на 15-20-ти метрові сосни, що росли в лісі неподалік станції – вони стояли просто вбиті тією радіацією… Через це ліс і назвали «рудим». Керував організацією робіт на закріпленій за нашим підрозділом частині лісу. Набрав дозу опромінення і вже більше не міг перебувати на роботах в зоні. Сьомого червня 1987 року мене звільнили зі зборів достроково».
Саме працюючи у зоні відчуження, пан Микола зустрів багатьох хороших людей, про яких пам’ятає досі і з якими підтримує зв’язок. У 1991 році разом з однополчанами-офіцерами Олександром Івановичем Савчуком і Георгієм Анатолійовичем Хилею ініціював створення в області громадського об’єднання чорнобильців. Зараз це Рівненське обласне об’єднання Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». Пан Микола є членом правління цього об’єднання з моменту заснування.  А першим головою організації став покійний нині Сикидін Петро Андрійович.
Із лютого 2016 року пан Микола очолює міську Громадську організацію «Рівненські ветерани-чорнобильці».  

• 16 березня 2011 року. В залі засідань Верховної Ради України під час парламентських чорнобильський слухань.


«Мій заступник по міській організації Сергій Якович Радіонов під час ліквідації займався організацією будівництва доріг у зоні. Дуже толкова і добра людина! Він доклав чимало зусиль до ліквідації аварії. Зараз йому за 75, на жаль, тяжко хворіє… Ще один мій колега – Андрій Володимирович Оніщук – прекрасна людина, яка теж внесла свою лепту в ліквідацію аварії і про яку  варто згадати. Активно живуть життям чорнобильської спільноти міста і області Бречко Павло Васильович, Лахіта Василь Олексійович, Гузь Володимир Миколайович, Фраєрман Герш Гершович, Ольховик Віктор Георгійович. Великий внесок в життя спільноти робить Кратюк Ольга Андріївна, в минулому жителька Прип’яті, а зараз рівнянка і голова правління Рівненського обласного об’єднання Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України».

“Хочеш якісно лікуватися – готуй гроші”
Наразі у Рівному проживає 926 учасників ліквідації аварії. Із них 371 – учасники ліквідації 1-ї категорії, всі вони люди з інвалідністю. Другої категорії проживає 376 осіб, і третьої – 179. Також проживають 80 громадян, евакуйованих в 1986 році з Чорнобильської зони, 16 дітей із інвалідністю, що пов’язана з аварією і 190 вдів по Чорнобилю.
 Та чи повноцінне піклування отримують вони від держави?
 Микола Гайбонюк зазначає, що в пільгах для ліквідаторів є свої нюанси:
«Треба розуміти, що всі ті люди, які мали стосунок до катастрофи, називаються «постраждалі». В свою чергу «постраждалі» діляться на учасників ліквідації наслідків аварії (ліквідаторів), на евакуйованих із зони відчуження ЧАЕС, на учасників ядерних випробовувань, а також населення, яке проживало на  забруднених радіацією територіях (це північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Всі вони мають різні посвідчення, різний статус і пільги. Згідно з нормативами на час аварії всі повнолітні громадяни країни автоматично були членами формувань цивільної оборони. І юридично вважається, що роботи з ліквідації виконували саме підрозділи цивільної оборони.


Ліквідатори 1-ї категорії поділені на дві групи. Військові кадрові із запасу, пожежники, міліція, СБУ мають статус і посвідчення інвалідів війни, окрім статусу інваліда по Чорнобилю. А будівельники, медики, кухарі й інші цивільні-чорнобильці, хоч вони є членами формувань цивільної оборони, на жаль, не всі мають статус і посвідчення інваліда війни, а це є порушенням рішень Конституційного Суду України, Верховного Суду України. Люди роками судяться. Але в нас в Україні відомчі документи, на жаль, в багатьох випадках переважають рішення законів. Відповідно до статусу  – різні пільги: комусь є пільги на комунальні послуги, лікування в санаторіях,  проїзд, на спеціальні виплати, а хтось цього всього не має. Особисто я є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1987-го року 1-ї категорії. А окрім цього, заробив ще… ускладнення на легені, постійні бронхіти та запалення.
Звичайно, є диспансер для чорнобильців, але от медикаментів для нас немає, ні за рецептами, ні в стаціонарі. Тобто, як то кажуть, «хочеш якісно лікуватися – готуй гроші, як і всі».
Раніше в структурі  Міністерства охорони здоров’я був цілий відділ, який займався проблемами здоров’я чорнобильців. Потім із відділу зробили сектор, а  в 2019 році із того сектора звільнився останній працівник. Нема спеціалістів в Міністерстві, які б розбиралися в лікуванні чорнобильців. Лікарі розуміють, що перебіг захворювань в людей, які зазнали радіоактивного впливу, значно відрізняється від перебігу хвороб у звичайних громадян, але влада цього розуміти не хоче.
Наша область – друга в Україні за кількістю проживаючих постраждалих від аварії на ЧАЕС. Але вона дуже слабка в плані економіки. Якщо, до прикладу, взяти Волинську область, то на цей рік з обласного бюджету виділили мільйон гривень на закупівлю медикаментів для чорнобильців Луцька. Наша ж область нам виділила медикаменти на… 0 гривень! Ще, до прикладу, мер Львова до 26 квітня для чорнобильців першої категорії виділив 3 тисячі гривень кожному, для чорнобильців другої категорії – 2 тисячі і так далі, а у нас на 926 чорнобильців Рівного планували виплатити 60 тисяч… Щоправда, є інформація, що влада міста пошукала ресурси і збільшила суму виплат, однак отримають не всі.  Місцеві органи влади стараються щось зробити для чорнобильців. А от щодо центральних органів влади держави, то в мене таке відчуття, що вони просто не хочуть, щоб ми «плуталися під ногами». Та й нас, чорнобильців-ліквідаторів, вже не так й багато залишилося. Сьогодні в Україні чисельність осіб, які мають статус постраждалих та мають право на пільги,  складає 1 718,1 тис.,   з  них: 181,1 тис. – учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, з яких 55,6 тис. – особи з інвалідністю...» Румынский раздел сайта о мебели mobila chisinau мебель в Кишинёве


Минуло 35 років з моменту аварії. Постійно жити в Чорнобилі, звичайно, зараз не можна, та й у найближчі століття – теж не бажано. А от екскурсії в зону відчуження – проводяться. Та чи це безпечно?
«На зоні зараз роблять дуже хороший бізнес, – додає ліквідатор. – Звичайно, там відновлюється флора, фауна. Але там ще й досі є місця із великим рівнем радіації, який дуже небезпечний для людей.
Взагалі, я думаю, що погоня за орденами, бажання показати велич Радянського Союзу – це й призвело до аварії на ЧАЕС. Адже, як вже відомо із наукових досліджень та знайдених документів, під час будівництва станції виявили багато порушень: щось вкрали, щось – зекономили. І ця аварія – не перша, були й до неї важкі випадки із викидами радіації, але ті ще можна було прикрити тихенько. Цю – не змогли.
А нормального життя в Чорнобилі НІКОЛИ не буде. Хіба, може, через тисячоліття…»
Громадська     організація    «Рівненські ветерани-чорнобильці»   наразі працює дистанційно.   Зв’язатися    із нею можна за телефонами:    (068) 0894262; (050) 3393221.
• Олександра Нагорна

 

 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: