«Жінки на війні повинні бути сильними духом, щоб жити з хлопцями, у таких умовах…, у бліндажах... Напевно, не кожна зможе», – ділиться своїми роздумами Олександра.
Вона – санітарний інструктор медпункту, сержант. До війни працювала в місцевій поліклініці на Рівненщині за медичною спеціальністю. Війна застала її на роботі. А коли зателефонували з військкомату, рішення прийняла одразу – піде допомагати державі. Каже, що в перші дні всі йшли воювати, тому особливо думати не було коли. Хотілося зупинити агресора. Родину поставила перед фактом. Чоловік із донькою чекають її вдома.
На війні вона вже більше року. У неї все добре, бо «вона в надійних руках, адже служить зі справжніми чоловіками», які допомагають їй в усьому, а вона – їхня підтримка. «Спочатку було страшно, а потім звикла».
Пройшла навчання з тактичної медицини, що проводили шведи. Як стверджує Олександра, цивільна й тактична медицина – це зовсім різні речі. Навчили всьому: накладання турнікетів, пов’язок, першій допомозі при кровотечах. Це для неї, досвідченої, зовсім новий досвід, нова практика.
Жінка дуже любить подорожувати. Трішки побувала за кордоном, поїздила по Україні, але шкодує, що не встигла відвідати Крим. Це її давня мрія. Вірить, що найближчим часом її реалізує.
«Зараз дуже складно щось планувати, бо живемо сьогоднішнім днем. Думаю, що все в нас буде добре, сподіваємося на перемогу. Треба вірити, надіятися. Надія вмирає останньою», – переконана тендітна й соромлива захисниця.
Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина Сили територіальної оборони ЗСУ
