– «Про фігури» це Ваша друга книжка для дітей із серії «Світ навколо нас», а спочатку була «Абетка».
– Так, «Абетка» – справжній подарунок як мені, так і людям. Я особисто знаю багато дітей, які, граючись, навчились чітко і виразно вимовляти звуки рідної мови. Справа в тім, що за однією зі своїх освіт я – психолог-дефектолог, за спеціальністю працювати не вдалось, але отримані знання перетворила у віршики – скоромовки, які успішно виправляють мовні дефекти. Кажуть, що моя «Абетка» стала настільною книгою для вихователів та логопедів, що легкі веселі віршики творять чудеса, а київські логопеди стверджують, що «Абетка» допомагає навіть дорослим людям, які, приміром, трохи шепелявлять, гаркавлять, або «ковтають» деякі звуки. Простежити та перевірити складно, адже з 10-тисячного тиражу вже понад 8 тисяч примірників «Абетки» розійшлося по Україні, хоча ще майже 2 тисячі лежить у моїй шафі та чекає свого читача. Головне для мене, щоб книжечка потрапила до дітей, а особливо тих, які мають проблеми з вимовою.
– Ви пишете тільки для дітей?
– Ні, чому ж. Ще я пишу статті про пенсійне забезпечення та реформування, про роботу управлінь Пенсійного фонду України в області (сміється). Під настрій пишу і «дорослі» вірші, в яких прагну висловити свої думки, почуття, погляди:
Як розцвітають вишні,
То й серце ожива,
Звучить осанна вишнім,
Прадавня і жива,
І вітер гімн співає,
Й душа відпочива...
Як вишні розцвітають –
Навкруг одні дива.
Наразі зібралося вже чимало, маю намір видати поетичну збірку, але перевагу все-таки надаю маленьким читачам, тому що вони сприймають життя по-іншому: добріше і світліше, а це радує і надихає. Зараз готова до друку книжечка «Працьовитий павучок». Чекають свого часу книжки для малечі «Моя Україна», «Їжачок-хитрячок», «Котик Кузька» та «Сом і сон».
– Ви працюєте у головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, моніторинг організаційних заходів не заважає творчості?
– Навпаки, Ви ж знаєте, творити – зовсім не означає задумано дивитися в далину. Я, взагалі-то, не поділяю своє життя на роботу і захоплення, просто живу. Хоча, вважаю, що робота повинна приносити якщо не матеріальне, то хоч моральне задоволення. А я, слава Богу, роблю те, що вмію, знаю і можу, отримуючи від цього певну дозу оптимізму і втіхи.
– А які ще у Вас уподобання?
– Люблю квіти, люблю землю, люблю життя… Світ навколо нас такий прекрасний у своїй різноманітності. В мене біля квартири є невеличкий садок-городик, і від снігу до снігу там цвітуть різноманітні квіти. Знаєте, в цих маленьких і тендітних витворів природи можна багато чому навчитися, ось, приміром, про первоцвіт під моїм порогом:
Я – пролісок, я – первоцвіт,
Багато весен, сотні літ
З-під снігу сміло проростаю,
Прихід весни всім сповіщаю.
Мороз і вітер, сніг з дощем
Мене страхають: «Заметем!»
Я їм всміхаюсь: «Не діждетесь!
Самі від злості захлинетесь».
Під мокрим снігом я схиляюсь,
Та не йому, землі вклоняюсь.
За ласку, за добро її
Я щиро дякую землі,
Вона життя мені дає...
Хто я без неї в світі є?
– У яких фарбах Ви бачите наше майбутнє?
– Ми щасливі люди, живемо в одному з найбагатших і наймальовничіших куточків Землі, просто ми ще не навчилися достатньо себе любити і поважати, а також цінувати те, що маємо. І від того багато наших проблем. Усе це можна історично пояснити, але надія у нас є. Знаєте, минулого року на День незалежності я мала можливість спостерігати таку картину. Попереду батьків іде малий у вишиванці, в одній руці у нього прапорець, у другій – повітряна кулька. І тут, де не візьмися, йому перебігає дорогу приблудний собака, і малий йому гордо: «Дорогу дай! Українець іде!».
І ось оцим, ще юним, хочеться сказати:
Між метушнею й лихослів’ям
Не схиб, не зрадь, не розгубись,
Будь справедливим і надійним,
Байдужим бути бережись.
На світ дивись відкрито й щиро,
Бо він такий, як бачиш ти,
І той, хто йде до тебе з миром
Від чуйності і доброти
Твоєї стане лиш добрішим,
Хоча, буває й навпаки...
Із року в рік ти будь мудрішим,
Старайся жити залюбки.
На дійсність і на перспективу
Без упередження дивись,
Будь впевненим, стрімким, активним,
Байдужим стати бережись.
• Розмовляв Роман Вістенко
