Кожним поетичним рядком, кожною метафорою автор осяває найдорожче, найважливіше у нашому житті, аж до сліз і мурашок по тілу. Вітаємо нашу колегу із перемогою та пропонуємо нашим читачам поринути у її неповторний творчий світ.
Пахне чебрець.
За старою іконою схованка –
Ісусу за спину бабуся кладе найдорожче:
На спогад, на згадку, а дещо уже й на поминки,
Та бабця не любить це слово і каже: «На прощу».
На прощу із тілом, із цим переспіваним світом,
Що знов, як в дитинстві, високий, великий, чудний.
З отим павучком, що так віддано ткав її літо
Й так міцно тримає у лапках маленьких нитки,
Якими її ще пришито до хати, як латку,
Якими і душу піднімуть колись в небеса.
Стара шалянівка, коралі, світлини на згадку -
Бо пам’ять поволі стирається і пригаса.
Листи чоловіка, свідоцтва і трошечки грошей
(Бо ж нині хіба ти так легко ті гроші складеш?)
І кілька дрібниць, що собі спорядила «на прощу»...
І мідна обручка – вона за іконою теж,
Бо вже он піввіку, як доля її на небі -
І довгих піввіку обручка у сховку лежить.
Бабуся зітхає і кінчики хустки теребить,
А свічка в лампаді Ісусові в очі чадить.
Вона ж рукавом утирає порепані губи
І хреститься довго, й цілує у руки Хреста.
А Бог її слухає й променем коси голубить,
Й легенько киває на тихе її: «Не остав…»
