Надія Пилипівна разом з братом більше двадцяти років обробляли поле волами. Пізніше корова привела двох бичків-близнюків, яких господарі вигодували та привчили працювати незгірше волів. Але п’ять років тому биків продали, адже у похилому віці важко справлятися з такою худобою. З того часу почали орати, і не тільки, коровами. А вийшло усе спонтанно: коли одного разу просто не було чим привезти збіжжя, виникла ідея запрягти корів.
«Брат усе бідкається, що з нас люди сміятися будуть! А я й відповідаю, мовляв, що тут такого, у минувшину майже всі коровами працювали, і дива тут ніякого не було», – розповідає Надія Пилипівна.
Мешкає Надія з братом Петром у невеличкій хатині на околиці села. З чоловіком розлучилася ще в молодості, син помер. Незважаючи на поважний вік, пенсіонери тримають чимале господарство, обробляють немаленький наділ землі. У минулому, коли ще воли були, жінка з братом навіть односельчанам допомагали. А зараз сусідський хлопець Іван інколи приходить із коровами поратися.
На запитання: «А чому б корів не продати, та купити коника?» – пані Надія відповідає: «А хто за тим коником доглядати буде, з ним набагато складніше ніж з коровами, а ми уже не в тих роках. Та й чому б нам на наших годувальниць нарікати? Ми ними усе робимо – оремо, картоплю садимо й виорюємо, возимо з поля зерно та овочі додому».
• Вадим Брик
• фото Марії Мартинюк
