Він з когорти тих, хто з головою поринає у роботу, але вміє й активно відпочивати; сумлінно виконує покладені на нього обов’язки, але й знаходить час для своєї родини, адже над усе цінує сімейний затишок; сприймає невдачі як трамплін до нових перемог, але й любить просто дарувати усмішки людям, котрі на це заслуговують.
Восьмого березня Юрій Сідлецький святкував свій день народження. Напередодні ми зустрілися з ним, щоб поговорити не лише про роботу, але й про те, що, як правило, залишається «за кадром», – родину, захоплення, відпочинок.
– Запитуєте, чи є чимось особливим для мене день народження, який збігається з Міжнародним жіночим днем? Та, мабуть, ні. Просто два свята в родині відзначаємо разом, хоча все ж таки діти, дружина, друзі надають перевагу моєму дню народження – готують подарунки, вітають. Молодша донька Софія, якій нині сім років, завжди щось малює, робить аплікації, старша Наталя, котра в цьому році закінчує юридичний факультет Національного університету ім. Тараса Шевченка, знаючи мої вподобання, привозить сувеніри з мандрівок, адже надзвичайно полюбляє подорожувати. І ці їхні подарунки є найдорожчими для мене. Але запевняю, без вітань і подарунків мої дівчата, мама, дружина теж не залишаються. Ми заздалегідь обговорюємо, кому що придбати, щоб отримати від подарованого насолоду, а не розчарування. А з мого дня народження ніякого ритуалу не робимо. Особливо нічого й не плануємо, сценарію, так би мовити, не пишемо. Можемо виїхати з друзями за місто, або, якщо дозволяє погода і час, просто швидко зібратися й поїхати покататися в горах на лижах. Хвилини, проведені з сім’єю, ціную найбільше. Мені вони дають наснагу і для роботи, і для відпочинку.
– А в школі, коли вітали дівчат зі святом 8 Березня, Вам приділяли увагу?
– Якщо пригадати дитячі роки, то тоді традиції відзначати дні народження, як такої, просто не було. Я народився в невеликому мальовничому містечку Корець. Навчався у звичайній школі. І до свята 8 Березня ми дівчат подарунками не обдаровували, а організовували для однокласниць «вогники», готували концерти. А так як я займався народними танцями, то завжди брав у тих святкуваннях найактивнішу участь. Крім того, коли навчався у школі, багато часу віддавав спорту. Мотокрос, гирьовий спорт, футбол – у всіх цих видах показував непогані результати й здобував нагороди. Й нині не зраджую своєму захопленню. Щоб бути завжди у відмінній формі, займаюся боксом й за м’ячем час від часу з друзями можу побігати.
– Юрію Юліановичу, а ще чим захоплюєтеся, коли випадає вільна хвилина?
– Попри зайнятість, маю захоплення, що стало не просто хобі, а стилем життя. Це – мисливство. Для мене полювання – не розвага, а, скоріше, життєва потреба. Я належу до мисливців старого покоління, які розуміють, що в природі просто так нічого не відбувається. Якщо лише полювати, а не дбати про відтворення фауни, згодом можна буде побачити звіра не в лісі, а лише на малюнках. Члени мисливського клубу, до якого я належу, займаються і розведенням тварин, і відтворенням їхнього поголів’я.
– А яким найбільшим трофеєм можете похвалитися?
– Брав участь у полюванні на оленя і лося, але найцікавіше ходити на кабана. Часто доводиться долати 10-15 кілометрів, щоб вистежити здобич. Кабан – один із найнебезпечніших супротивників, особливо, коли підранений. Тоді треба бути дуже обережним, щоб не постраждати. Так склалося, що якихось непередбачуваних ситуацій зі мною не траплялося. Я серйозно ставлюся до цієї справи, а тому завжди все йде за планом.
– Поговорили з Вами і про відпочинок, і про захоплення, перейдемо тепер до основного заняття – професійної діяльності.
– Мені подобається те, чим я займаюся. І вислів «на роботу як на свято» – про мене. Праця приносить мені задоволення не через престижну посаду, а через те, що я роблю конкретні справи, бачу їх результати, чую слова вдячності від людей. Мій робочий день за графіком розпочинається о дев’ятій годині, але вже о восьмій сиджу в кабінеті, щоб відкорегувати плани, намітити зустрічі, підготуватися до них. А загалом я не кабінетна людина. Об’єкти розкидані по всій області, отож доводиться багато їздити, щоб на власні очі бачити, як ведеться будівництво, чи вистачає матеріалів, тоді й звітувати можна з упевненістю, не боячись десь схибити.
– Юрію Юліановичу, з Вашого досвіду, які якості повинні бути притаманні людині, щоб досягти успіху в житті?
– Головне – правильно поставити завдання, чітко розуміти, чого прагнеш, й рухатися в цьому напрямку. Мені доводилося працювати в різних сферах, але душею відчував, що найкраще реалізую себе в будівництві. Так і сталося. А коли бачиш плоди своєї праці, отримуєш від цього неймовірне задоволення. Нині дуже радію з того, що будівництво в області ожило. В минулому році ми здали в експлуатацію важливі об’єкти – школи, лікарні, дороги. Хочу наголосити, що найбільше зроблено за час, коли головою обласної адміністрації став Василь Берташ. Він як справжній господарник розуміє, що необхідно зробити в першу чергу, а що може зачекати якийсь період. Думаю, що і в цьому році зможемо зробити багато, хоча ні про що конкретно говорити зараз не буду.
– Який із зведених об’єктів вважаєте найголовнішим?
– Усі об’єкти є важливими. Але найцікавішим і найвідповідальнішим було будівництво у Пересопниці, адже ми звітували перед усією державою, перед Президентом, а тут помилок не могло бути. До честі області, ми справилися з поставленим завданням, нікого не підвівши.
– Підсумовуючи, можна сказати, що Ви побудували дім, посадили сад і виховали дітей...
– Так, я побудував будинок, в якому нині проживаю зі своєю сім’єю, посадив не одне дерево, а найцінніше, що маю, – це моя родина, мої доньки. Ми з дружиною Тетяною все робимо для того, щоб Наталя і Софія виросли хорошими людьми, щоб моральні та духовні принципи переважали у їхньому житті. Ми віримо в Бога й намагаємося жити за Божими законами, а це є добрим прикладом для наших доньок.
• Спілкувалася Ольга Дем’янчук
(Фото із сімейного архіву)
Авторитетно: – Який подарунок Ви чекаєте від чоловіка на жіноче свято? Чи часто чоловік «вгадує» Ваші бажання?
Тетяна Сідлецька:
– Буду щиро вдячна і за такий подарунок, як проста увага. Щодо квітів, то не надто таланить мені з підсніжниками, пролісками або конваліями. Чоловік завжди дарує розкішні букети, які формують у квіткових салонах. Мабуть, у молодості я була надто прискіпливою (щиро шкодує. - Авт.) щодо подарунків і дещо відбила охоту Юрію робити їх для мене несподівано. Березневі свята відзначаємо разом: з сім’єю та з друзями.
