Ще будучи слухачем Академії державного управління його помітили і запросили на роботу на Рівненщину, з якою і пов’язав своє життя. Його кар’єрному росту міг позаздрити кожен. Чим нині займається екс-голова Держкомрезерву і чи планує повертатися на державну службу? Про надії і плани, а також про втрачене і набуте - в ексклюзивному інтерв’ю для «Вістей Рівненщини».
— Юрію Анатолійовичу! Коли нещодавно сесія облради дала згоду на передачу Рівнеоблводоканалу у власність громади Рівного, не можна було не помітити, що Ви дуже фахово вивчили це питання і Ваша позиція зіграла чи не основну роль при прийнятті сесією рішення.
— Справді, проблема має давні корені. Вирішення цього питання затягнулося, а нині знову до нього повернулися. Адже проблем за цей час накопичилося чимало, треба давати їм раду і нести за все відповідальність. І, звісно, дивно виглядало б те, що область займалася б водопостачанням головним чином міста Рівне, а саме місто збоку споглядало б на те, як область буде забезпечувати його водою. Тому ми однозначно підтримали позицію, щоб водоканалом управляла громада Рівного. Але є певна специфіка цього підприємства: це водозабори, транспортуючі мережі за межами Рівного, безкоштовна вода та пільговий режим водопостачання в більшості сіл Гощанського району, які потрапили в радіус дії так званої депресивної воронки. Адже комплекс заходів, який мав би нейтралізувати ці явища, зокрема, будівництво каскаду дамб та інших заходів так і не був виконаний. Тому була вироблена і підтримана достатньо прагматична позиція, яку схвалив голова облдержадміністрації і підтримала сесія обласної ради. Облводоканал — це цілісний майновий комплекс, управлінцем і повним розпорядником усіх питань якого стає громада Рівного. Все, що знаходиться в межах Рівного, передається їй у власність, а те, що за межами — передається у повне господарське відання, залишаючись в обласній комунальній власності. Угода між Гощанською, Здолбунівською районними та Рівненською міською радами мають чітко прописати існуючий пільговий режим, рівень якості послуг тощо. На мою думку, знайдено оптимальне рішення, яке збалансувало інтереси всіх.
— Ви обрані депутатом облради в мажоритарному окрузі. Чи вдалося вже виконати бодай частину передвиборчих обіцянок?
- Лозунгом моєї програми було гасло «Гощанському району — конкретні справи». Я не обіцяв популістських речей. Натомість казав, що через економіку, через АПК ми сформуємо самодостатній районний бюджет, який дозволить розвивати інфраструктуру району. Нам потрібно займатися залученням інвестицій, наповненням бюджету, ефективним використанням ресурсів і робити привабливим район в інвестиційному відношенні. Зараз пробуємо і надалі це робити через проекти АПК, проекти з переробки продукції. Мажоритарний представник Гощанського району в обласній раді - ще може теоретично відстоювати інтереси Гощанського району, особливо в питаннях, які належать до компетенції обласної ради. Але разом з тим не треба ні перебільшувати, ні применшувати роль депутата обласної ради. Безперечно, це має бути активна людина, яка володіє проблематикою району і під кутом цих проблем відстоює свою позицію у засіданнях постійних комісій, сесій, при підготовці різноманітних рішень тощо.
— Ваша відставка з посади Голови Держкомрезерву була раптовою і зовсім несподіваною. З чим все було пов’язано?
— Насправді жодних таємниць у цьому немає. Я запропонував своє бачення того, якою має бути система державного резервування. Ми вивчали досвід і російський, і європейський, і білоруський. Завдання за великим рахунком виглядає дуже просто. Є ризики, з якими може стикнутися держава Україна в будь-який момент. Наприклад, землетрус, підтоплення, енергетична криза, військовий конфлікт. Це - особливий період. Тут не можна, скажімо, порівнювати зі зникненням гречки чи ще якогось продукту. Йдеться про масштабні катаклізми. Держкомрезерв, як на мене, мав би розробити стратегію дій держави у кожному конкретному випадку для того, щоб життєдіяльність країни не була паралізована. Моделюємо особливий період, класифікуємо ризики, відповідно формуємо перелік запасів і ресурсів та регламент їх використання прит настанні цих ризиків. Була розроблена відповідна концепція щодо реформування системи Держрезерву в тому числі і по програмі технічного переозброєння. Спільно з Головку та іншими правоохоронними органами було на 100 відстоків проведено ревізію у зберігачів матеріальних ресурсів Держрезерву. Усі акти про мільярдні нестачі були передані в Прокуратуру та СБУ для організації процесу притягнення винних до відповідальності та повернення збитків. І коли я побачив, що йде реформування центральних органів і на базі Держкомрезерву створюється Агентство і призначається новий керівник агентства, то просто не захотів очолювати комітет, який доживав. Написав заяву і пішов у зв’язку з реорганізацією - ось така історія. Коли приїхав додому, то подумав, що те, що сталося, - лише на краще. Тільки через шість місяців я, як мовиться, відкрив очі і побачив, що в мене вдома маленькі діти та дружина. Я ж не звик у житті працювати наполовину.
— Ви впевнені, що Ваша кандидатура на посаду керівника новоствореного Агентства не розглядалася?
— Можливо, і розглядалася, але рішення було прийнято не на мою користь. Усе було дуже спокійно. Я ні в кого не стояв під дверима, ніде не просився. Прийняв внутрішнє рішення: якщо не приймається моя стратегія, то іншої я не маю. Колектив насправді робив усе, що міг. Зрозумійте, наша стратегія — це зовсім інша філософія. Вона не передбачала того, що треба щось кудись «нести», потім вибивати кошти за те, що ти віддав у державний резерв чи взяв на зберігання. Але реалії поки що такі, що ти ходиш і говориш про те, що новий час настав, нові стосунки, держава хоче стати партнером, і на тебе дивляться, як на хворого. Про це можна довго розповідати. У всякому разі для мене це була велика школа навчання. Вдячний Богові за те, що вдалося пройти цей шлях. І зараз на багато процесів дивлюся дещо по-іншому. Інколи думаю, що був занадто романтиком. Мовляв, новий час, НЕО і ми, не жаліючи ні себе, ні когось, маємо збудувати нове місто-сад. Цього зараз у мені трохи поменшало. Але в цілому я переконаний, що час будувати все одно прийде.
— Ви тричі у житті йшли у відставку. Це боляче?
— Для мене жодного разу це не було трагедією. Найяскравішою була відставка у 2005 році. Ми, тодішня команда заступників голови ОДА, зідзвонилися і дружно пішли у відставку, не бігали по лікарнях, не просилися у відпустки. Не було ніяких торгів. Найважче у ситуації коли ти йдеш, це те, що, хтось повірив у тебе, запалився твоїми ідеями, а ти після своєї відставки не знаєш, що буде з цими людьми, яка доля на них чекає в майбутньому. Є почуття внутрішньої винуватості. Можливо, в цих людей, якби не ти, все склалося б по-іншому. Йдеться в першу чергу про середній ешелон фахівців. А за себе я не хвилююся. Я ще знаходжуся на такому етапі, коли все приростає і від кожної ситуації є можливість взяти максимально досвіду, знань, інформації.
— А Вам пропонували посаду в Рівненській облдержадміністрації?
- Так, пропонували посаду заступника голови ОДА. Я подякував Василю Михайловичу і відмовився. Справа в тому, що на той момент я відчував себе морально виснаженим. Працювати було надзвичайно важко морально, особливо коли тодішні президент і прем’єр не могли поділити владу між собою. Війни київські переносилися на область. І ті, з ким ти мав пліч-о-пліч працювати, вважали тебе ворогом або напівворогом. Допікала та вакханалія, яка панувала у прийнятті рішення, у доведенні рішення до завершення, коли робили крок вперед, два назад, три вбік. Я вже відчув, що мені треба зробити паузу, певне перезавантаження. І дуже корисно було відійти. Але ж це не означає, що я лежу на дивані…
— А чим нині займаєтеся?
— Займаюся пошуком цікавих інноваційних бізнес-проектів, впровадженням окремих бізнес-проектів, розуміючи, що в матеріальному плані маю бути самодостатнім. Мені дуже подобається аграрна тема, тому що виріс я в селі Тальки Новоград-Волинського району на Житомирщині і скажу вам чесно, що десь до восьмого класу мріяв працювати в селі. Я люблю сільських людей, їздити трактором, спілкуватися з сільськими людьми. Я чую мову їхніх думок. Там немає фальші, і я отримую від цього насолоду. В аграрному секторі я бачу великі перспективи, особливо в нашій країні. Багато читаю про розвиток агробізнесу, вивчаю, відвідую семінари, цікавлюся досвідом.
У Гощанському районі в господарстві ім. Чоловікова намагаємося збудувати найбільш успішне в західній Україні підприємство з виробництва молока як сировини. Паралельно шукаємо партнерів для переробки молока, розвитку перспективних напрямків овочівництва, садівництва тощо. Зараз я просто відчуваю, що розвиваюся, накопичую великий досвід.
— Ви хочете сказати, що кар’єра державного службовця Благодира вже завершилася?
— Іноді здається, щиро здається, що так. Маю десь 14 років стажу держслужбовця. А в той же час виїжджаєш за кордон розслаблений, а приїжджаєш злий. Візьміть будь-яку країну Євросоюзу, Польщу, країни Прибалтики. При всіх їх проблемах вони абсолютно переконані, куди йдуть. Там інше середовище, інша система цінностей вибудувана. У людей є впевненість у завтрашньому дні. А згадуєш, що було 15 років тому, коли від нас туди везли цвяхи, каструлі, паяльники, - і стає соромно й злісно за те, що самі ж собі не організували, і є ще шанс, лише треба мету правильну виставити і підвести правильну команду. Водночас я свідомий того, що якщо настане час і будуть потрібні мої знання і вміння, то я не виключаю того, що повернуся у владу і буду одержимий змінами, які проводяться в країні.
— У Вас не стало менше друзів після відставки?
— Думаю, що якби не пішов у відставку, то їх точно поменшало б. Адже на роботі доводилося, як мовиться, днювати і ночувати. Але після відставки повернувся в середовище друзів, з якими пройдено етапи життя.
— На минулій сесії ви стали головою фракції Народної Партії в обласній раді? У чому вбачаєте своє завдання як ватажка?
— Організувати роботу так, щоб це була група однодумців, які спокійно, прагматично і демократично приймають рішення на користь Рівненщини.
— Перебуваючи на високих посадах, Ви ніколи не афішували свою сім’ю. Хто Ваші батьки, дружина, скільки років дітям?
— Справді, це так. Тому що я не люблю розмов поза темою, хоча не уникав відповіді. У мене велика родина. Дякувати Богові, ще живі батьки і одна бабуся на Житомирщині, якій 85 років. Коли батьки вчилися у Харкові в медінституті, мене щоліта відправляли до неї в село на Житомирщину. А там уже було роздолля: великий двір, поле для гусей і курей, ставок, а далі - ліс.
Мама вже вийшла на пенсію, батько працює завідувачем травматологічного відділення. Дружина Наталя перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною. Старшій моїй доньці Катерині 16 років, середульшій Насті — шість, найменшому сину Максиму трохи більше двох років. Діти дуже активні, вчать мови, займаються спортом, танцюють.
— У Вас часто з’являються гарні і свіжі ідеї. Ви ділитеся ними з нинішнім керівництвом області?
— Так, ми довгий час були колегами з Василем Михайловичем Берташем, у нас довга історія стосунків. Звичайно, що часто висловлюю йому свої думки щодо тих чи інших процесів та проблем.
— Як вдається підтримувати спортивну форму?
— Плаваю, бігаю, хочу освоїти техніку катання на лижах поза лижними трасами, намагаюся підтримувати належну форму. Друзі затягнули на йогу. Захоплююся їздою на мотоциклі. Подобається їздити на мотоциклі. Цього року обов’язково планую поїхати на з’їзд байкерів. Маю мотоцикл «Хонда» у стилі ретро. А ще дуже люблю рибалку, полювання.
А ще планую освоїти для себе цілу низку вмінь і навичок, скажімо, вміти працювати на всіх механізмах, які є в сільському господарстві. Я виїжджаю на підприємство, сідаю в трактор і працюю до тих пір, поки повністю не підкорю цю техніку.
Переконаний, що держава повинна вкладати кошти в молодь, а не добавляти по три–п’ять гривень пенсіонерам. Це розуміють, зрештою, і пенсіонери, бо для них теж важливіше, щоб діти мали пристойну роботу, зарплату, забезпечували свою сім’ю та ще й батькам час від часу допомагали. На жаль, розчарувань дуже багато. Згадайте, які були очікування, навіть пенсії калошами на той час не були такими страшними. Але очікування були нереалізовані раз, двічі, тричі, і запал, зрозуміло, спав. Нам дуже багато треба вчитися і запозичати досвід у тих країнах, які пройшли шлях становлення. Лише молоді, професійні, не заангажовані люди зможуть зробити форсований рух України уперед. Адже дистанція з кожним роком все більшає і більшає, а часу все меншає і меншає.
Розмовляв Василь Бурченя
