Якщо мовити по-простому – майбутнім школярикам в освітньому закладі у рідному селі незабаром просто не вистачить місця. Адміністрація, вчителі, батьки на межі відчаю – з року в рік чують обіцянки, що школа буде добудована, але віз, як то кажуть, і нині там.
– Проблема із навчальними площами у нашому освітньому закладі була фактично упродовж усього періоду його існування. Через велику кількість учнів і брак приміщень навчальний процес періодично проходив у дві зміни, – розповідає директор Рокитнівського НВК «Школа I-III ступенів-ліцей» Володимир Близнюк. – Критичною ж ситуація стала з 2012 року. Адже фахівці визнали аварійною одну з будівель навчального закладу – так звану шлакову школу. Відтак її було демонтовано, а учням та вчителям стало ще тісніше, адже втратили аж 14 класних кімнат. Сподівалися, що так триватиме недовго. Та ось уже п’ятий рік поспіль 700 школярів змушені тіснитися в одному корпусі, який розрахований щонайбільше на 350 учнів.
Двозмінне навчання викликає чимало нарікань з боку батьків, адже діти повертаються додому темної пори, тож усіма можливими й неможливими способами адміністрація ущільнює навчальний процес. Уроки тут відбуваються і в кабінеті директора, і в учительській, і в кабінеті психолога, навіть медсестри – там немає парт, то діти сидять просто на стільчиках і кушетках…
Шукаючи вихід, як класні кімнати стали використовувати також майстерню, культурно-дозвіллєвий комплекс, де температура не піднімається вище 15 градусів тепла, теплицю. У КДК дітям холодно, у теплиці – душно, бо ж там парниковий ефект…
– А ось тут у нас був шкільний етнографічний музей, теж мусили від нього відмовитися, – веде коридорами навчального закладу заступник директора із навчально-методичної роботи Людмила Радіон.– В їдальні теж інколи відбуваються уроки, у спортзалі займаються одночасно по п’ять класів. А от і наша учительська – 91 вчитель на 12 квадратних метрах…
– Ми просто у безвиході, – бідкається Володимир Близнюк. – Ще залишилося нам використати для навчання хіба лиш туалет і котельню… І все… Більше приміщень немає.
Звісно, не тільки про комфорт, а й про дотримання санітарно-гігієнічних норм у таких умовах складно навіть говорити. Елементарно бракує світла і свіжого повітря, діти навіть не можуть скинути верхній одяг, бо постійно переходять із корпусу в корпус. І при цьому учнів тут із кожним роком стає більше. Вже наступного у Рокитнівському НВК «Школа I-III ступенів-ліцей буде аж п’ять перших класів, а років через три-чотири загальна кількість учнів» сягне тисячі. Пропозицію ж перевести частину дітей до ЗОШ №3, що у райцентрі, батьки, каже Володимир Близнюк, не сприйняли категорично. Мовляв, і добиратися туди треба за 3-5 кілометрів, і проблему, з огляду на постійне збільшення кількості учнів, це вирішить лише тимчасово. Зрештою – хіба ж не має право таке велике село мати власну школу з належними умовами навчання?..
Питання, зрозуміло, риторичне. І батьки це теж добре усвідомлюють. До речі, коли приміщення шлакової школи було визнане аварійним, аби пришвидшити роботу, вони розбирали його власними силами. Керівництво району та місцевий відділ освіти, зазначає директор, теж зробили усе від них залежне – коштом району виготовлена проектно-кошторисна документація для будівництва навчального корпусу та їдальні школи, є необхідні експертні висновки. Питання тепер – за виділенням фінансових ресурсів на власне будівельні роботи. Мова про 46 мільйонів гривень. Без допомоги з обласного чи державного бюджетів тут не обійтися. Та, на жаль, з року в рік щодо виділення цих коштів чути лише обіцянки.
– Рік тому, у лютому 2016-го, ми одержали лист за підписом заступника голови облдержадміністрації Олександра Савчука, в якому йшлося про те, що будівництво навчального корпусу та їдальні Рокитнівського НВК включене до програми економічного і соціального розвитку області на 2016 рік. Також зазначалося, що рішенням обласної ради від 25 грудня 2015 року №28 «Про обласний бюджет на 2016 рік» (зі змінами) в бюджеті розвитку обласного кошторису на 2016 рік затверджені асигнування на фінансування капітальних вкладень на вирішення нашої проблеми в розмірі 46 мільйонів гривень. Втім торік цих коштів ми так і не дочекалися, – констатує Володимир Близнюк. – Зараз чуємо обіцянки щодо нинішнього року.
Тим часом пояснювати батькам ситуацію стає все важче й важче. У листопаді 2015-го, вимагаючи будівництва школи, вони вже три тижні ходили на навчання замість дітей. Батьківський бунт тоді втихомирила обіцянка влади таки розпочати будівництво. Але минув понад рік, а ситуація не змінилася.
– Стримувати обурення батьків стає все важче, – каже директор. – Перед початком нинішнього навчального року вони теж мали намір не пускати дітей до школи. Ледве вмовили не робити цього. Найскладніше ж те, що вони хочуть чути конкретну відповідь, коли розпочнеться будівництво, скільки їм ще терпіти, а ми її, власне, не можемо дати.
Адміністрація школи і батьківський комітет неодноразово зверталися до всіх, від кого залежить вирішення проблеми. Зокрема, наприкінці листопада 2016-го до керівників обласної ради та державної адміністрації, народного депутата від цього округу Василя Яніцького. Хочеться сподіватися, що вони не просто будуть почуті, а й знайдуться владні важелі, аби вирішити проблему. Взагалі у контексті анонсованої реформи освіти ситуація виглядає абсурдно. Про які якісні зміни можна вести мову, якщо держава не здатна створити навіть елементарні умови для навчання дітей. Тим паче, що ситуація – аж ніяк не виняток. Таких шкіл (можливо, із різними рівнями гостроти проблеми), припускаю, можна нашукати чимало в області, а в межах України й поготів. Там тісно, там вікна старі, ще десь дах тече, немає спортзалу чи їдальні, бракує підручників… Здавалося б, елементарні речі, з яких треба починати, а вже тоді наповнювати новим змістом і якістю освіти. Хоча й отой новий зміст має бути виправданий, а не просто зміни заради змін. Як-от новація щодо інтегрування двох шкільних предметів у старших класах – української та світової літератури. Навіть якщо залишити за дужками ідеологічний момент, постає питання у нагальності таких змін (а вони, безсумнівно, потребуватимуть бюджетних асигнувань), коли діти навчаються в теплиці, в холодній школі чи за розрекламованою новою освітньою програмою елементарно не можуть дочекатися навіть підручників.
• Світлана Тубіна
