Який він – шлях до директора ринку? штрихи до портрету Олександра Новосада

Олександр Володимирович Новосад — корінний рівнянин. Все життя присвятив місту, де пройшов трудовий шлях від адміністратора  до директора великого ринку, який організовує роботу колективу у майже сто чоловік. У нашому місті створив сімю та виховує дітей. І в жодному разі не проміняє рівненські мальовничі куточки природи на екзотичні морські береги.

За що Олександр Новосад так любить рідне місто, які перспективи його розвитку бачить та чому пов’язує його з коханою сімєю — у нашому інтерю.

 - Олександре Володимировичу, ви у Рівному особистість не дуже публічна... Як починали свій трудовий шлях?

- Очолюю центральний міський ринок вже три роки. Почав працювати на цьому підприємстві з 1998 року. Пройшов, так би мовити, службу „від А до Я» . Взагалі освіта в мене будівельна. Але я обрав торгівлю. Значну роль у цьому відіграв мій батько, котрий молодим юнаком взяв мене на ринок на роботу звичайним працівником . При цьому вимоги  були набагато більші , ніж до інших –адже всі знали , що я син директора , а батька підвести я не мав права.  І скажу Вам, що досвід та практика дали мені набагато більше у цьому житті, аніж освіта. З часом набрався досвіду, зарекомендував себе в колективі і був переведений на посаду адміністратора по господарський роботі . А в 2007 році колектив одноголосно вирішив мене обрати на посаду керівника. Тому впевнено можу сказати, що керівне крісло далося мені не одразу, довелося до цього прийти і чимало попрацювати.

- Що було найважче на керівній посаді? З яким проблемами стикалися? Як формували колектив?

- Що найважче? Не так фізична робота (цим мене навряд чи злякаєш), а психологічне навантаження – постійне спілкування з різними людьми, вирішення проблем окремих членів колективу або цілого підприємства. Так, психологічно – це важко. Адже щоб по-справжньому допомогти людині, треба бути небайдужим і дійсно вникати у суть питання кожного, хто звертається.

Більше півтори тисячі торгуючих буває у нас на ринку щоденно. Багатьох треба вислухати, у кожного свої проблеми. Попервах було складно. Але я звик. Тим більше, що колектив у нас досвідчений . Звісно , доводилось приймати і жорсткі рішення , підвищувати рівень дисципліни, організації роботи всіх служб ринку . Так довелося майже повністю замінити стару службу охорони , тому що люди не справлялись зі своїми обов’язками, але  нині підприємці та відвідувачі ринку лише дякують за це – не допускаємо на  ринок крадіїв, п’яниць , бомжів , майно підприємців надійно захищене , нема порушень громадського порядку . Взагалі поліпшились дотримання правил торгівлі , санітарний стан , благоустрій ринку . Цю роботу будемо продовжувати .

- Наскільки важко знаходити спільну мову з кожним із підприємців?

- Просто треба вміти слухати. Вміти проаналізувати, чого саме хоче людина і наскільки реально вирішити ту чи іншу проблему, скільки на це потрібно часу.  Треба підбирати індивідуальний підхід до кожного. Не варто міряти всіх під одну мірку та мислити якимись шаблонами. Навіть якщо при цьому доводиться втрачати фінансово - людський фактор завжди відіграє важливішу роль. 

- Для цього варто мати міцні нерви? Чи не так?

-Так. Бувають, звісно, стреси. Але я дуже риболовлю полюбляю. Такий собі активно-релаксуючий відпочинок на природі. Хороші друзі поруч. Хто вміє працювати, той вміє відпочивати. Я не затятий трудоголік, який недосипає ночами, вічно голодний і вічно нічого не встигає. Будь-яку проблему можна вирішити, якщо все правильно спланувати і організувати. Існує таке поняття як тайм-менеджмент. Людина не повинна бути зациклена лише на роботі та обов’язках. Тій же роботі це тільки заважає. Адже будь у чому потрібне свіже мислення.

- За три роки керування ринком які проблемні питання виникали? Зараз йде свого роду «війна» з ринками. Чи то стихійними, чи то ні. Дехто виступає проти ринків, за так звані європейські магазини...

- Та я не назвав би це «війною». Ті, хто так палко виступає проти ринкової торгівлі, не розуміють, що вона була, є  і буде існувати ще довго. У Європі ніхто не відмовляється від такого поняття як ринок. Ви гадаєте, що усі європейці скуповуються лише у магазинах, бутіках чи супермаркетах? Ні, це далеко не так. І та псевдоєвропеїзація, яку дехто хоче розбудувати у нашій країні та нашому місті, лише слова людей , далеких від реалій життя .

Ринки завжди були постачальниками самої свіжої продукції. Не кажучи вже про те, що у нас на ринку , наприклад, фактично кожен продовольчий товар має пройти лабораторні дослідження якості в ветеринарно-санітарній лабораторії . Крім того, незмінним фактором популярності ринків є лояльна і гнучка цінова політика. Не треба забувати і про те , що тільки на нашому ринку працюють майже тисяча рівнян, заробляючи на себе та свої сім»ї , сплачуючи податки . Праця ця дужа важка , і я ставлюся до цих людей з великою повагою.

- Мабуть так само існуватиме проблема вуличної торгівлі…

-Мабуть так. Звичайно, і нам , і владі потрібно робити кроки у напрямку боротьби з вуличної торгівлею. І то набагато жорсткіші, ніж зараз є. Ані ми, ані санітарні служби та інші контролюючі органи фактично  не мають права зараз вийти на вулицю і прибрати всіх тих, хто вільно розкладає неперевірену на якість продукцію. Ці люди не мають документів про якість і безпеку продукції , не дотримуються жодних санітарних норм , не платять жодних податків , не прибирають за собою. Але користуються всією міською інфраструктурою . Звісно, та робота , яку ми проробили за підтримки міського голови В.Є.Хомка та заступника голови С.М.Васильчука щодо встановлення нових торгових місць та  розміщення на них торгівців  вирощеною власноруч продукцією, дала суттєві результати , торгуючих у невстановлених місцях значно поменшало .

Немає єдиного ефективного методу боротьби з такою торгівлею. Треба приймати нестандартні рішення. Звичайно, що торговельні ряди, які ми встановили, неабияк допомогли у вирішенні проблеми. Але у нас на території ринку щоденно пустує декілька сотень торгових місць. До нас щоденно приїжджає торгувати декілька сотень людей , в тому числі з інших областей . Ринок розміщений у центрі міста, величезний потік людей. Навіщо людям виконувати якісь законні норми та вимоги? В гонитві за грішми деякі люди все меншу  увагу звертають  на такі речі як совість , порядок . Ніхто на стихійних ринках не перевіряє їхні вагові прилади – дурять людей як хочуть , ніхто не набридає з ринковим збором ( це місцевий податок , іде до міського бюджету напряму і стягується працівниками ринку ), як це зобов’язані робити наші працівники – «кровопивці» , як дехто їх називає. Побутує ж думка, що ринок все собі в кишеню кладе . Але ж треба поміркувати - з чого колектив підприємства (прибиральники , охоронці , будівельники) отримує зарплатню за свою , повірте , важку працю , звідки беруться нові облаштовані, щоденно прибрані місця , вивозиться сміття , робляться ремонти , працюють комунальні мережі , платять податки .

 

- Ви, до речі, згадали про рибалку. Суто  чоловіче захоплення. Багато представників сильної статі  полюбляють рибалку за «мовчанку». За що вподобали її ви?

 - І за мовчанку теж. Іноді хочеться побути наодинці зі своїми думками. Хоча, з іншого боку – рибалка - це можливість поспілкуватися з друзями, колегами. Це приємна компанія. Рибалка може бути своєрідним ритуалом: зі своїми звичаями, особливостями, навіть забобонами. Рибалю у нас на Рівненщині та на Дністрі.

- Найбільший улов свій пам’ятаєте?

- 7-кілограмова щука (посміхається – авт.). Я рибалю з 6 років. Мене батько з дитинства брав з собою на риболовлю у Хрінники. Особливо мені запам’яталися наші зимові подорожі... Є люди, наприклад, які тільки взимку і рибалять, тому що це ціла процедура. Це і одяг, і спорядження, Цінний сам процес...

Варто сказати, що я, до речі, ще й грибник. Іноді полюю...

- Наскільки я знаю, Ви корінний рівнянин...

- Так, народився тут. Батьки в Рівному одружилися. В мене тато - з Волині, а мама – з Тернопільщини. Знаєте, в мене ніколи не виникало бажання поїхати з Рівного. Це на всі сто відсотків моє місто, яке я дуже люблю. В мене багато друзів виїхало до Києва. Хто по роботі, хто по службі. Всі знайшли своє місце в житті , досягли професійного успіху . І всі скаржаться: як би хотілося повернутися назад... Там такий ритм життя… Звісно, робота, посада , заробітки тримають там. Однак психологічно людина повертається до рідного міста зовсім іншою…

Рівне дуже компактне і гарне місто. Я люблю поміркований ритм життя, не поспішаючи і всюди встигаючи. Хоча все більше помічаю тенденцію, що не зовсім повноцінно деякі чиновники займаються розвитком нашого міста. Бачу, що у цих же діячів або не все виходить, або вони це так хочуть робити.. Вважаю, що, можливо, міг би зробити краще.  Не можу бути осторонь... Я доволі самодостатня людина , матеріально забезпечена . Мені політика не потрібна для того, щоб заробити. І публічність , слава мені не потрібні.

Це можливість проявити себе,   реалізуватися у чомусь новому. Наше підприємство працює стабільно. Робота належно організована.

Людина, яка сформувала себе у бізнесі, може сформувати себе у політиці. Я ішов з низу до верху  – це виховувало мене, випробувало. Став дивитися на світ зовсім з іншого боку. Довелося часом приймати жорсткі рішення. Завдяки такій роботі стаєш більш організованим, більш відповідальним. Хочеться бути корисним для свого рідного міста . Сподіваюсь, тут будуть жити мої діти і пишатися своєю малою батьківщиною.

- Пане Олександре, я знаю, що у вас велика родина...

- Так, ми з Тетяною вже більше 8 років разом. Виховуємо двійко дітей: семирічного Володимира та дворічну Анюту.

- Часто вдається проводити час з родиною?

 - Я намагаюся розділяти роботу та родинні турботи. Сім’я — це най цінніше для кожної людини . Вдається часом взимку зїздити у гори, в Кар-пати. З пелюшок, до слова, привчаємо Анютку до такого активного відпочинку. Дружина теж полюбляє таке дозвілля. Хоча вона в мене і дуже хазяйновита , домашня жінка.

- Що для вас означає поняття «сім’я»?

- Родина для мене – це така собі відрада. З дружиною ми , до речі , також познайомились на ринку – вона була приватним підприємцем. Чому саме вона? Тетяна дуже добра і відверта. Немає в неї такої хитрості жіночої, яка інколи буває у деяких жінок. Я за свої 38 років побачив багато ... Якраз такої щирої людини мені не вистачало поряд.

Сім»я – це має бути надійний тил. Вважаю, що міцна родина повинна бути готова до всього. Навіть жити в гуртожитках. Аби тільки разом...

- Вихованням малечі дружина більше займається?

- Є трохи. Я запальний буваю, але дуже швидко відходжу. Тому можу і побалувати дітей. А дружина в мене справжній вихователь. Ми Володьку не хотіли віддавати в школу рік тому. Він ще зовсім дитина був. Переживали за нього. Вже пішовши в 2-й клас, він став серйознішим, більш відповідальним. У хмаринках менше літає... (по-батьківські посміхається — авт.)

А дочка на мене дуже схожа. Сподіваюсь , що правду кажуть: батькова доця буде щаслива.

- Ви в родині теж не одні були...

- В мене є старша сестра та молодша. Молодшу батьки часто лишали на мене. Так що до відповідальності я вже з дитинства звик.

Сьогодні ми дуже часто збираємося усією родиною. Мама , діти, племінники. Що може бути краще повноцінної щасливої родини та вірних друзів? 

- Які якості, до речі, в друзях цінуєте?

 - Мої друзі — це переважно люди, яких я знаю років 30. Перевірені часом. Чесність ціную у друзях, відвертість. Потрібно довіряти один одному. Ідеальним і для всіх хорошим, без сумніву, не можна бути. А друзі тебе поважають і люблять тебе таким як ти є.

- Насамкінець, які плани маєте на майбутнє?

- Хочу розвиватися. Хочу рухатися вперед. Певну віху свого життя я вже пройшов, і, вважаю, успішно. Тепер треба подумати про людей, місто, в якому живу . Хочеться ж своїм дітям лишити щось вартісне, на вищому рівні. Головне — бажання та ціль, яку досягатимеш.