Митцями можна бути не лише в галузях культури, літератури, театру, кіно чи суміжних із ними, як ми до того звикли. Якщо людина талановита, вона зможе творити мистецтво у будь-якій сфері. Щоб далеко не ходити за прикладами – згадаймо щорічний фестиваль ковальського мистецтва у Рівному, де з металу майстри роблять настільки неймовірні речі, що дійсно перехоплює подих.
Не менш складні, цікаві й інколи малоймовірні на перший погляд витвори виходять і з-під рук рівненської майстрині тортів, шоколаду й інших незвичних за формою і «пальчики оближеш» за змістом смаколиків - Світлани Панасюк.
А нещодавно Світлана увійшла в трійку (ІІ місце) призерів кондитерського конкурсу, що проходив в інтернет-спільноті «Марафон».
Але її «Снігова королева», на мою скромну й далеку від кулінарії думку, не лише заслуговує на перемогу, а й на право називатися кулінарним шедевром. Легкість, повітряність, незвична, як для тортів, форма не дозволяють ні на перший, ні на другий погляд визначити, що це саме кондитерський виріб, а не новорічна іграшка, прикраса чи просто красивий елемент декору.
Та й торт, із яким Світлана пройшла у фінал, теж заслуговує на похвалу. Відчувається, що майстриня має достатньо сміливості і впевненості, аби експериментувати з формою і креативити зі змістом.
Але торти Світлани Панасюк саме цим і «грішать» - частенько на перший погляд і не визначиш, що це страва, тобто десерт (так, мабуть, буде правильніше?) і її можна їсти.
І їсти таку красу, вже навіть підозрюючи, що вона смачна, відважитися таки складно, бо нею хочеться милуватися. Інколи просто нереально зрозуміти, як попри всі закони фізики, і земного тяжіння зокрема, елементи цих кулінарних шедеврів тримаються купи й створюють відчуття повітряності, ефемерності.
Але Світлана й сама легка у спілкуванні й говорить про своє хобі із захопленням та любов’ю. А, можливо, то вже й не хобі? Бо майстриня каже, що кулінар переміг у ній відповідального працівника Територіального центру обслуговування населення.
- Я любила свою роботу, завжди намагалася не просто виконати все, що потрібно, а й поспілкуватися з людьми, з якими ж і зводить ця робота. А ночами постійно щось робила – готувала, пекла, прикрашала торти й не відчувала втоми, бо ж займалася справою, яку люблю. Але ці старенькі, з котрими я спілкувалася на роботі, багато чого мене навчили. Саме в розмовах із ними я осягнула, що життя швидкоплинне. Інколи не встигнеш озирнутися, а вже стільки часу сплило, аж страшно стає, що й життя отак мине. Довго мене тривожила ця думка, і я вирішила, що хочу займатися роботою, яка приносить мені найбільше задоволення, хочу бачити, як росте моя дитина, хочу стільки цікавого зробити й нового навчитися, що прийдеться остаточно вибрати: терцентр чи хобі. Так і вийшло, що хобі в якийсь момент стало улюбленою справою.
- А чоловік не був проти такого Вашого кроку?
- Він просто не міг бути проти! Ми познайомилися саме завдяки тому, що я пекла торти. Вони, звичайно, не були ще так прикрашені, але ж у торті, окрім зовнішньої оздоби, найбільшу роль відіграють смакові якості. Тож моя подруга завжди просила спекти їй щось смачненьке на роботу, щоб пригостити колег з нагоди якихось свят. І я із задоволенням пекла. Аж поки один із її співробітників не надумав замовити в мене торт для своєї хрещениці. Я не відмовила – так ми й познайомилися. І найперший мій торт для нього був у формі мотоцикла, бо ж він байкер. А тепер він ще й мій найперший дегустатор і підтримка.
- Але ж повинен бути якийсь стимул, що спонукав Вас серйозніше займатися цією справою?
- Нічого такого не пригадаю… Бо не було це одномоментним і чітким рішенням. Я ж готуванням і випічкою займаюся, відколи себе пам’ятаю. І не тому, що в мене двоє братів, велика родина і я була змушена це робити. Швидше тому, що мені цього хотілося, мої страви смакували і я постійно шукала якісь нові цікаві рецепти, експериментувала. Та й зараз рецепт – це та основа, яка дає назву страві і базу інгредієнтів – а вже те, що додати, чого дати більше, а що, можливо, зовсім виключити, вирішую я сама. Це ж цікаво!
От, наприклад, торт, що став призером у «Марафоні» - цілковита моя фантазія й експеримент. Звісно, можна було піти набагато легшим шляхом і повторити чийсь зразок. Можна було трохи змінити й видати за авторський, але я такого не люблю. Мене саме можливість творити надихає і стимулює найбільше.
- А як же ж можна таку красу з’їсти?
- Ви далеко не перша, хто мене про це питає. Тому, якщо є можливість, я роблю зйомні деталі у своїх тортах. Мастика, наприклад, зберігається значно довше, аніж сам торт, тому якісь елементи тортика винуватці торжества можуть залишати собі надовше, як спогади. Ось і в «Сніговій королеві» сама фігурка королеви разом із платтям і ліхтариком – знімається! До речі, все, що є в цьому торті – їстівне: і брошка, і ліхтарик, і корона.
- Ви мене трохи заспокоїли, а то я вперто не розумію, як відважитися їсти таку красу. А фотографуєте свої витвори Ви теж сама?
- Коли я на телефон, коли замовники, дякуючи, скидають фото торта і щасливого іменинника. А от «Снігову королеву», як не намагалася, мій телефон фотографувати відмовився. Тож я, провозившись чимало часу, почала шукати, хто б із фотомитців міг мені допомогти. Як ви розумієте, то вже було справою честі, потрапивши у фінал, як мінімум, бути в трійці лідерів. Та й те, що я зробила, хай це, можливо, звучить й не дуже скромно, мені подобалося. Сукня королеви із вафельного паперу, прикраси зі спеціального шоколаду, багато інших чисто моїх винаходів, які я робила попри всі кулінарні канони – все це видавалось мені органічним і вартим уваги журі.
Тож я відважилася – і звернулася до відомого рівненського фотомитця Олександра Бусленка і вдячна йому не лише за чудові фото, а й за те, що робив він їх із не меншим натхненням, аніж я сама робила цей торт і аж… о пів на першу ночі.
Тільки людина, котра любить свою справу, може так легко і з гумором розповідати про форс-мажори у роботі. А їх інколи вистачає. Як ось із недавнього, про що Світлана теж розповідає із гумором:
- Уявіть собі, 16.00 - телефонний дзвінок: «Можна замовити тортик на вечір?»
Я: «Можна! На яку дату?»
На тому кінці: «На сьогодні на вечір».
Я: «…Так вже ж вечір!»
...І що ви думаєте, іменинник був із тортиком. Інколи, я сама себе боюсь. Оце був драйв – кондитерський!!! Але о 20.00 я вручила тортик замовнику».
Інколи не варто шукати талановитих і цікавих людей за тридев’ять земель, треба лише роззирнутися довкола – такі люди неодмінно знайдуться поруч. А, може, напередодні Нового року варто пильніше придивитися й до себе?
Мирослава Кирильчук
• При використанні матеріалу для передруку обов'язкове посилання на сайт у формі: Використано матеріали газети «Вісті Рівненщини», www.visti.rovno.ua. Для електронних ЗМІ — обов'язкове активне гіперпосилання «Вісті Рівненщини» з переходом до публікації на сайті газети.
