Німецькі війська тоді наступали швидко, за кілька днів почалися перші бомбардування. Невдовзі в селі вже господарювали німці. Окупаційна владазберегла роботу місцевого колгоспу, але відразу почали вивозити молодь на роботу до Німеччини. Іван тричі потрапляв у групи, які готували на вивезення, але його доля склалася інакше.
У серпні 1943 року в село вступили радянські війська. Вісімнадцятирічного Івана призвали в армію та направили в Горький, де він проходить прискорений курс військової підготовки. Там готували командирів підрозділів зв’язку та розвідки. Пізніше його направили у Підмосков’я, де були частини Особливої Московської армії протиповітряної оборони. Там Іван служить старшиною роти. Вісім років на війні, в Москві, Мінську, Польщі, Німеччині…
Переможний травень у 1945 році Іван зустрічав під Берліном. Та справжнє мирне життя Іван Гончаренко відчув лише у 1950 році. Тоді, на танцях у Мінську, він зустрічає її – Галю. І все своє життя, незважаючи на розлуку, труднощі та небезпеку, проживуть разом. Він ніжно називатиме її «мамка». Вона ж народить йому двох чудових дітей. Буде поруч і в горі і в радості. Любов до неї Гончаренко пронесе крізь життя. Сьогодні Іван Іванович виховує правнуків. Він рідко буває самотнім, у нього четверо внуків та одна красуня-правнучка. Він із сумом визнає, що майже не залишилося у живих тих, з ким він розділив трагічну сторінку своєї історії. І, дивлячись на свою маленьку правнучку, щиро бажає ніколи, навіть у снах, не бачити жахливих реалій війни. • Відділ комунікації ГУНП в Рівненській області
