За освітою вона вчитель німецької мови та початкових класів. До обрання на посаду сільського голови працювала в школі педагогом-організатором та заодно викладала дітям образотворче мистецтво, хоча сама цьому ніде й не вчилась.
Незвичайний хист до малювання жінка відкрила в собі більш ніж 10 років тому. А почалось все з того, що у школі мав відбутись семінар і потрібно було показати дитячі роботи. Наталія Миколаївна разом із сусідським хлопчиком і малювали картини на виставку. За ніч їх було зроблено аж чотири. І ось так, розвиваючи талант хлопчика, жінка побачила, що і в неї непогано виходить.
- Я колись прочитала, що найбільші відкриття робили дилетанти. От і я такий собі дилетант. Я далека від того малювання. Техніку виконання, палітру, гамму кольорів я не поясню. Ідею, задуми теж не поясню. Отак, як сама бачу, так і розказувала дітям. В мене це, мабуть, від Бога, – каже Наталія Миколаївна.
На малюнках пані Наталії можна побачити квіти і птахів. Вона пояснює це тим, що малювання – це робота для душі, а душа прагне прекрасного і високого, що й уособлюють її картини.
- Я хочу якоїсь легкості, польоту. Тому малюю птахів. А квіти асоціюються з красою, – каже Наталія Бороденко. – Якщо чесно, то вже давно не малювала, але коли моїми картинами почали цікавитись, знову почала малювати.
Свої картини жінка не продає, хоча іноземці їй уже пропонували за них немалі гроші. Кажуть, що вони ніколи не бачили нічого подібного і готові викласти велику суму, щоб у їх колекціях були роботи Наталії. Проте жінка відмовляється, говорячи, що ці картини – пам’ять. Вона хоче зберегти їх для нащадків.
- Зараз мої діти ще не розуміють цінності цієї роботи. Я теж колись не розуміла. Але коли втратила батьків, почала цінувати. Якось випадково, перебираючи старі речі, знайшла батькові роботи. Це були надзвичайні картини, вишиті хрестиком руками мого батька. Я їх відновила й оправила в рамки. Для мене вони дуже важливі і цінні, – розповідає жінка. – Тому і свої картини не продаю. Можливо, мої діти й онуки згодом усвідомлять їх цінність.
Роботи Наталії Бороденко можна побачити в приміщенні сільської ради. Вони вивішені в коридорах, і коли туди заходиш, відчувається легкий запах лаку, хоча картинам вже багато років. Жінка запевняє, що перевага такого матеріалу для малювання в тому, що кольори не втрачають свого блиску та яскравості.
- Коли ми своїми силами зробили в сільській раді ремонт, то мені довелося перефарбовувати фон картин у бузковий колір, щоб вони вписувались в інтер’єр приміщення, – зазначає Наталія Миколаївна. – Особливістю цих малюнків є й те, що вони переливаються, по-різному грають кольорами залежно від освітлення.
За зразком однієї зі своїх картин, де зображено віночок з квітів і лелеку, Наталія Бороденко мріє встановити в селі пам’ятник. Каже, що він символізуватиме і прославлятиме людей, які живуть в селі Тараканів, оскільки всі квіти на малюнку різні, як і її односельчани.
- Я дуже люблю свою роботу, – говорить жінка. – Пишаюся тим, що змогла зробити для села і для людей. Десь провели газ, десь щось відремонтували. Хоча проблем в селі ще вистачає…
Цією жінкою можна захоплюватись. Після багатьох життєвих випробувань і сліз вона знаходить в собі сили посміхатись, виконує далеко не жіночу роботу і сама виховує двох дочок.
• Галина Закацюра
