Саме в рухові, каже жінка, й полягає секрет її енергійності. А ще, зізналася Лідія Федорівна, з юних літ вона мала дуже корисну для здоров’я звичку – пити сирі яйця.
Ото й увесь еліксир молодості.
Лідії Грановській щодо оперативності в роботі й справді можуть позаздрити навіть значно молодші колеги. Майже щодня жінка навантажує важку поштарську сумку газетами, кореспонденцією та різними товарами, якими тепер зобов’язані продавати листоноші, сідає на старенький велосипед і вирушає в дорогу. Якщо ж на дворі сніг, 81-річна листоноша без проблем і вагань вирушає в дорогу пішки. А це лише до поштового відділення в Козині – кілька кілометрів від її дому. Та байдуже, чи надворі заметіль, чи спека або дощ, місцеві люди одержують пресу, листи та пенсію вчасно. А водночас – і останні новини про життя рідного села. При цьому Лідія Федорівна до кожного мовить привітне слово, кожного вміє розрадити та вислухати. І її односельчани чекають з нетерпінням, і вона найбільше свою роботу любить за можливість спілкування з людьми. І так уже впродовж… 47 років!
– Ви не повірите, але прийшла я на цю роботу зовсім випадково і фактично на кілька днів, – розповідає Лідія Федорівна. – Було це 1963 року. Парторг нашого колишнього колгоспу тоді попросив мене підмінити жіночку, яка пішла в декретну відпустку. Я ще й не хотіла зовсім, бо тоді в магазині продавцем працювала. А бачите як воно сталося… Полюбила цю роботу і вже майже 50 літ працюю листоношею. І хороші новини доводилося приносити, і погані.
– А нині, в час мобільних телефонів та Інтернету, люди ще пишуть листи? – запитую найдосвідченішу в Україні листоношу.
– Пишуть, але значно рідше. А телеграм уже кілька років і взагалі немає. Колись же одних вітальних листівок у свята доводилося розносити пачками. І кожна людина з радістю зустрічає ту звісточку від рідних, з теплотою… Тож і мені передавалося те світле відчуття.
Те, що вона найстарша листоноша України, Лідія Грановська дізналася, коли була делегатом на урочистостях у Києві, які організувала «Укрпошта». Тоді її нагородили за сумлінну працю почесною грамотою. Взагалі ж таких відзнак за майже п’ять десятиліть роботи має чимало. Жінка каже, що сил та бажання працювати у неї вдосталь і нині. От тільки діти та онуки сварять шкодуючи – мовляв, нехай би вже відпочила на схилі літ. Вона ж категорично проти, бо в цьому усе її життя.
– З одного боку робота забирає багато сил, а з іншого – вона мені їх дарує, – мовить жінка. – Життя моєї рідної Гранівки – у мене мов на долоні, про її долю за останні 50 років можу розповісти ледве не по годинах.
До речі, Лідія Федорівна у свої понад 80 літ ще й співає на хорах у церковному хорі, обробляє 50 соток городу (щоправда, додає, що онук допомагає), а донедавна тримала ще й чимале підсобне господарство. Неабияк любить жінка і читати – може проаналізувати на предмет змісту та зацікавленості читача більшість газет. От тільки, бідкається, люди тепер передплачують їх значно менше – цікавляться тільки новинами з телевізора та Інтернету.
До речі, фах листоноші обрала і донька Лідії Федорівни. Вона тепер керує Козинським відділенням поштового зв’язку, яке традиційно пишається хорошими показниками в роботі. Мама ж радіє, що зуміла їй прищепити правильне ставлення до роботи. Та й нині у Лідії Федорівни ще стільки енергійності, що може не на словах, а на ділі стати наставником для молодих працівників.
• Світлана Тубіна
