Німецькому фермеру Александеру Волтерсу, який вже понад 10 років господарює на Здолбунівщині, нинішні жнива в Україні запам’ятаються надовго. І не лише через війну в нашій державі. Попри намагання молодого господаря, як завжди, провести жнива в стислі терміни, щоразу виникають якісь нові перешкоди, до яких Александер не звик – спочатку проблеми з постачанням пального, а нині – дефіцит запчастин на ринку. І хоч техніка у нього нова, німецька, і практично не ламається, але він звик до того, що запчастини мають бути на складі, щоб у жнива не шукати їх гарячково. І це ще аж ніяк не всі випробування для німецького фермера, які припали на жнива 2022 року в Україні.
Українській агропродукції важко пробитися на зовнішні ринки
Проте найбільше Александера нині турбує те, куди він постачатиме цьогорічний урожай, адже фермерське господарство орієнтоване на експорт. До цього часу часто працював у кооперації з батьком, який у Німеччині теж фермер, але тепер агротрейдери з усіх сил намагаються купити українське зерно не в Європі, а тут, в Україні, поближче до кордону з Європою і якомога дешевше. Українській агропродукції потрапити у країни Європи стає вкрай складно. А продати її на кордоні, каже Волтерс, – це просто повернути затрати на новий урожай.
Великі німецькі трейдери не купують зараз український ріпак, вони готові придбати його на польському кордоні або ж тут, в Україні, бо ж так набагато дешевше. Якщо фермер продає свою продукцію на внутрішньому ринку, то на кожній тонні має мінус. Через недопущення української агропродукції на зовнішні ринки вона втрачає в ціні на внутрішньому ринку. У цій історії багато заздрощів, бо щойно за кордоном з’являється чергова баржа з українським зерном, то тільки й чути заздрісне «О, знову українське зерно».
– А якихось 40-50 тисяч тонн на експорт – це для України нічого, якщо я маю можливість зберігати 20 тисяч тонн. Наші фури із зерном тижнями стоять в черзі на кордоні довжиною 40 кілометрів,там немає ні туалетів, ні душу для водіїв. Можете уявити цю ситуацію? Ми ж не експортуємо кокаїн чи марихуану. Ми експортуємо пшеницю та кукурудзу. Ось так виглядає солідарність з Україною на зовнішніх ринках агропродукції , – стурбовано констатує ситуацію Александер Волтерс.
Нині у спеціальних сховищах фермера зберігаються сотні тонн зерна нового урожаю, зокрема, високоякісної української пшениці, а він уже сьогодні не знає, що з нею робитиме. Бо якщо ріпаком таки цікавляться, то пшеницею практично ніхто, попри те, що в світі багато галасу, що Африка голодує. До речі, лише тиждень тому він відправив за кордон останню партію зерна минулорічного врожаю.
Шольцу не варто боятися Путіна
Російська агресія в Україні зруйнувала все, в тому числі і роками налагоджену роботу агропромислового сектора в нашій державі. Відтак і для Александера, і для багатьох іншим німецьких фермерів, які господарюють в Україні вже багато років, є очевидним, що агресору якнайскоріше треба завдати поразки. А вирішити цю проблему можна лише шляхом надання Україні достатньої кількості зброї. Тож Александер Волтерс не розуміє, чому канцлер Німеччини Олаф Шольц постійно затягує час і зволікає з постачанням такої потрібної зброї для України.
– Як на мене, він просто боїться, тому і придумує всілякі причини, щоб затягувати процес постачання зброї. Але боятися йому нічого. Росію треба зупинити в Україні, раз і назавжди, інакше вона знищить світовий порядок. І тільки спільними зусиллями, Європи разом із США, можна це зробити, – впевнено каже німецький фермер. – Переживають стосовно того, як вони проживуть без російського газу? Але ж ціна цієї проблеми – це ще одна зимова куртка. Купіть собі по ще одній зимовій куртці і перестаньте споживати російський газ, перестаньте фінансувати російську агресію, руйнування і загибель мирних людей. Німеччина має передати Україні всю зброю, яку вона має, адже їй нічого не загрожує.
Тест на точність посіву ріпаку. Александер каже, що протестувати якість посіву по-справжньому можна лише так. А про те, що він 100-відсотково зійде, хвилюватися не варто, як і про забруднені штани.
Не розуміє Александр і надумані проблеми із затяжним навчанням українців оволодіння німецькою зброєю.
– Та кожен мій сучасний комбайн чи трактор – це свого роду та ж таки артилерійська установка, але мої хлопці вчаться швидко, для цього зовсім не потрібні місяці. Тому закликаю Німеччину дати Україні стільки зброї, скільки вона потребує. Бо нам, німецьким фермерам в Україні, точно не по дорозі з «русскім міром».
• Василь Бурченя
