Спілкуєшся з цією миловидною молодою жінкою і просто не віриш у те, що їй під силу переборювати життєві труднощі та випробування. І, очевидно, було б нерозумно ставити банальне запитання на кшталт «а що вам допомагає долати всі труднощі», бо відповідь на нього на обличчі Вікторії Антощук. Це — любов.
Подружнє життя 10 років тому майже нічим не відрізнялося від інших молодих сімейних пар. За рік після одруження народився первісток Данило. Матеріальні негаразди змушували щодня замислюватися над тим, як жити далі. Відтак на сімейній раді вирішили, що треба починати власну справу. Спочатку була оптова торгівля зерном, потім придбали комбайни, трактори і стали надавати платні послуги на селі. Життя все тісніше пов’язувало з селом Бадівка Острозького району, де спочатку орендували бокс на території тракторної бригади, а два роки тому викупили у місцевих селян із Бадівки та Вельбівного землю площею 5 га і почали активно займатися бізнесом. Прийняли на роботу три десятки місцевих людей. Ще у 2004 році, коли зайнялися деревообробкою, виникла ідея взятися за утилізацію відходів деревини та сільгосппродукції. Стали впроваджувати розробки з виготовлення ліній для виробництва біопалива. Сьогодні лише по Україні таких ліній встановлено понад 20. Є замовники і з-за кордону.
...Біда підкралася непомітно. Влітку 2006-го під час купання Дмитро зазнав тяжкої травми хребта, яка прикувала його до інвалідного візка. На лікування довелося взяти кредит. Практично весь 2007 рік сім’я Антощуків розривалася між лікуванням глави сім’ї і бізнесом, який, хоча і з труднощами, але впевнено ставав на ноги.
— Ми на той час саме лікувалися у Київському реабілітаційному центрі й наші партнери з бізнесу приїжджали туди, щоб укласти перші контракти, — згадує, як усе починалося, пані Вікторія. За її словами, кредит, який взяли на лікування Дмитра, доводилося повертати з великими труднощами, і в певний період фіскальні органи намагалися навіть забрати все їхнє майно — машину, квартиру.
- Спільний бізнес, навіть якщо він належить чоловіку і дружині, напевно, не так просто вести? — цікавлюся у пані Вікторії.
- Бізнес узагалі справа нелегка, навіть, якщо він спільний, сімейний¸ — ділиться вона досвідом. - Фінанси, планування, бухгалтерія, митниця, банки — то моє. Діма займається маркетингом, договірними відносинами, домовленостями з постачальниками, партнерами технічною роботою. Не приховую, що між нами інколи виникають суперечки, але нічого поганого в тому не бачу. Навпаки, переконана, що наші ділові якості вдало поєднані. Ми одне одного доповнюємо. Мама Діми каже, що ми як вогонь і повітря. Повітря (це про мене) постійно роздмухує вогонь.
А ось загалом до партнерства в бізнесі ставлюся з великою осторогою. Бізнес в Україні ще не досяг рівня рівноправного партнерства. Партнери ніколи не зможуть працювати однаково, і саме через це починається так званий процес перетягування ковдри, а звідси і недовіра між ними. В бізнесі може бути що завгодно. Але якось я розмірковувала на цю тему і зробила висновок, що з Острозького району не пішла б принципово. Тут є велике розуміння і підтримка з боку голови райдержадміністрації Василя Думи та голови райради Рустама Хутиза, Вельбівненського сільського голови. І ми дуже вдячні їм за це. Більше того, наш наступний бізнес-проект - виробництво біопалива - ми маємо намір зареєструвати саме на Острожчині.
Загалом, на думку Вікторії Антощук, бізнесу в Україні на нинішньому етапі найбільше шкодить недосконале законодавство, велика кількість контролюючих органів та жорстка податкова політика.
Той, хто думає, що життя сучасної бізнес-вумен — це безкінечні походи по бутіках та салонах, дуже помиляється. Вікторія Антощук розпочинає свій день о 6-й ранку 4- кілометровим пробігом. Щотижня — в баню, причому загальну, щоб поспілкуватися з народом, адже їй як депутату міської ради треба якнайчастіше спілкуватися з людьми.
— Як ви все встигаєте? — не можу не поцікавитися.
— Я просто не сиджу на місці. Грамотний розподіл часу і обов’язків, безперечно, дає свій результат.
Минулого року Вікторія Антощук вдруге стала депутатом Нетішинської міської ради, де очолила бюджетну комісію. А перед цим здобула впевнену перемогу в конкурсі Інституту політичної освіти України, увійшла до першої двадцятки молодих депутатів місцевих рад. Два роки активно працювала із західним і центральним регіонами України з вивчення проблем місцевого самоврядування. Усе це дає їй повне право стверджувати, що йти в політику, не володіючи знаннями, не можна. А ще обов’язково треба жити там, де тебе обрали депутатом, і щодня дивитися людям в очі.
Василь Бурченя
