До Любові Йосипівни з її наймолодшою внукою Марією вперше завітали ще минулого року напередодні Водохреща, щоб записати декілька давніх польських віршів. Бабуся зустрічає радісно, запрошує до хати. У печі кипить пісний водохрещенський борщ, готується третя свята кутя, на столі — яблунева сушка: усе як треба. Оселя помережена яскравими вишиванками, що за довгі зимові вечори витворила рукодільниця. Тут ціла веселка дивовижних барв і кольорів, які зігрівають душу й серце. На покуті — давні ікони. Одна з них, прикрашена синьоцвітним рушничком, виглядає як древній артефакт. Одначе малюнок зберігся прекрасно.
— Це ще з часів Польщі. Давня вже ікона, символічна. Гарно збереглася — каже майстриня.
Господиня у вечір перед Водохрещем не співала, бо не можна, але розповіла багато віршів польських часів, за яких (у 1924 році) народилася. Любов Котисько прекрасно знайома з українським, польським та білоруським колоритами, адже регіон, де народилася та живе, розміщений на перетині культур і традицій цих трьох слов’янських країн. Тож усі вони мають вплив на фольклорні тенденції Волині. Про історичні звичаї Водохреща, котре святкують 19 січня, а також вечір напередодні свята, розпитав у Любові Йосипівни.
— 19 січня закінчувався період різдвяних зимових святок. Останній день — Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Головною подією в цей день є освячення води й хресне купання. Колись на Водохреще проводився обряд «зимнього хожденія» на ріки. Під час нього священик освячував ополонку в річці, яку прорубували, як правило, у вигляді хреста. Хто занурювався в ополонку — отримував міцне здоров’я. Освячують на Водохреще воду й у храмах. Вважається, що вона набуває цілющих властивостей. Тож водохрещенську воду треба берегти упродовж року. П’ють її натщесерце або ж задовго до їжі. Колись у селах Полісся існувала традиція: після освячення води люди чимдуж поспішали додому: варто встигнути до заходу сонця окропити водою вхідні двері, щоб щастя дім не покидало, долити святої води худобі, щоб господарство велося. А дівчата одразу вмивалися святою водою, поклавши до неї кетяг калини, аби бути рум’яними й гарними, — каже Любов Котисько.
Жінка також розповіла, що напередодні Водохреща (увечері 18 січня) готують «голодну» кутю. Називають її саме так через денний піст — віруючі люди цілий день постили, а коли сходила вечірня зоря, сідали за стіл й розпочинали пісну трапезу. До неї входили кутя, узвар, вареники з капустою й картоплею, смажена риба, гречані млинці на олії… Коли темніло, в деяких регіонах України з хати «виносили» дідуха. Його палили в саду або на вигоні — попіл дівчата несли на город. Якщо після вечері лишалася кутя — її давали домашній птиці, щоб добре неслася. У народі кажуть, що коли після освячення водохрещенської води піде сніг — бджоли роїтимуться. Стежать також за тим, чи є у цей день мороз. Коли припікає — буде гарний збір меду в новому році. Існує і повір’я, що коли на Водохреще повний місяць (саме так у цьому році), то варто очікувати великої води, тобто остерігатися паводків і розливу рік.
• Петро Катеринич
