Проходячи повз нього, я зупинялася й із захопленням розглядала їх, а ще перемальовувала узори, а вдома разом із подружкою, з якою товаришуємо вже понад 40 років, переносили їх на тканину. Спочатку вишивала невеличкі серветки, рушники, а тоді захотілося перенести на полотно квіти, в яких надзвичайно кохаюся. Так почали з’являтися картини з ірисами, ромашками, трояндами, тюльпанами, лілеями, соняшниками, які чарують очі й серце цілий рік.
А ще ці квіти квітнуть і на подвір’ї Людмили Патіюк. Одних лише троянд 72 сорти, а всіх інших рослин просто не злічити. А ще жінка надзвичайно любить лілії. На невеличкому озерці, що в кінці її садиби, оточені любов’ю і турботою, вони буйно квітнуть найрізноманітнішими кольорами, радуючи зір й душу майстрині, а ще дають наснагу для творчої праці.
– Коли сідаю вишивати, бачу нитки і полотно, забуваю про все на світі, й настрій піднімається, – ділиться Людмила Борисівна. – А ще за вишиванням не помічаю, як швидко минає час. Інколи чоловікові доводиться самому виконувати домашні справи. Та він взавжди підтримував моє захоплення. І хоч від природи я дуже непосидюча, вишивати можу годинами, це мене ніскілечки не втомлює. Ото й тільки, що день замалий.
Свої картини майстриня не продає, хіба що дарує, бо, зізнається, це як свою дитину комусь віддати. Найбільше її робіт нині в Італії, де проживають обидві доньки з онуками. Там, далеко від малої батьківщини, споглядаючи на картини, вони відчувають тепло материнських рук, її турботу і переживання за них. А ще вишивки випромінюють добро, якого мама їм бажає. Хоча і доньки, і внуки ніби й не покидали батьківської хати: їхні портрети прикрашають стіни оселі – їх теж вишили невтомні мамині руки. Та ще й так майстерно, що ніколи не скажеш, що це вишивка, а не фотографія – вони справжні витвори мистецтва. Жінка зуміла майстерно передати найдрібніші риси обличчя рідних, дібрати найтонші переливи барв, й просто дивуєшся, як вдалося це Людмилі Борисівні зробити.
– Зараз у цьому допомагає комп’ютер, – зізнається майстриня. – За спеціальною програмою розробляю схему фото – й за роботу. Над великими картинами доводиться працювати й до півроку, адже деякі з них нараховують десятки тисяч хрестиків, а ще неймовірну кількість відтінків. Наприклад, картина «Дівчина виходить з моря» має 82 відтінки синього кольору!
За освітою Людмила Патіюк математик. Отож їй, як знавцю точних наук, дуже цікаво, скільки ж кілометрів нитки вона витратила на своє вишивання. Нині жінка збирає всі використані з ниток етикетки, щоб згодом провести такий підрахунок.
– Я вишиваю кожен день, крім церковних свят і неділь, – говорить Людмила Борисівна. – Для мене найкращий відпочинок – із ниткою та голкою в руках. Здається, вишила б усе, що оточує. Нині працюю над Мадонною з немовлям, а дасть Бог здоров’я, то маю надію вишити ще триптих із калами та тетраптих на африканські мотиви.
Людмила Патіюк бере участь у різноманітних виставках, й відвідувачі ніколи не проходять повз її робіт, не спинившись. Не замилуватися її унікальними картинами просто неможливо, адже вони випромінюють щирість, любов і добро, й від цього на душі стає спокійно й радісно.
• Ольга Дем’янчук
