Родом Валентин Ігорович із села Хорупань Млинівського району. Вишивати його навчила мама – Галина Володимирівна. Жінка за своє життя вишила безліч рушників та подушок. Передати ж свій талант не мала кому. Адже дочок у неї не було, тільки двоє синів – Валентин та Анатолій. Несподівано Валентин проявив інтерес до вишивання, тож мати навчила його азам цієї справи…
До вишивання чоловік не повертався довго, через брак часу – родина, діти і дуже відповідальна робота. Валентин Ігорович працював у правоохоронних органах. Спочатку в Млинові, а згодом заступником начальника карного розшуку в Рівному. З цієї посади й пішов на пенсію.
Якось пішли із дружиною в гості до подруги Наталі. Вона саме вишивала. І тут Валентин Ігорович візьми та й скажи: «А я зміг би вишити таку роботу набагато швидше!» Друзі стали жартувати, мовляв, чи ж він хоч голку в руках тримати вміє. На що Валентин Тимощук сказав: «Не вірите? От побачите ще, яку я картину вишию!» Тож, не відкладаючи справу в довгий ящик, пан Валентин знайшов схему, купив нитки, полотно. І за три тижні вишив картину із солов’ями. Справді, родичі були здивовані, адже вишивалася ця картина хрестиком один на один. А три тижні, насправді, це дуже мало, враховуючи те, що вишивав чоловік лише у вільний час.
З тих пір пішло-поїхало. Дружина Лідія та дочка Віта постійно просять главу сім’ї вишити той чи інший сюжет, самі навіть схеми шукають. Вся квартира тепер прикрашена роботами господаря. Та й у багатьох родичів та друзів є його картини. Деякі з робіт поїхали до Італії, Чечні. Є вони в Києві, Рівному та Дубно.
Валентин Тимощук провів уже декілька виставок: в будинку культури Млинова, в Рівненському драмтеатрі та в рідному селі Хорупань.
«Дружина моя не вишиває взагалі. А дочка вишиває переважно рушники та сорочки. Мені ж вишивання серветок-рушників не до вподоби. Це, як на мене, дуже монотонна праця. А пейзажі, натюрморти та портрети – зовсім інша річ, це робота з претензією на мистецтво», – посміхається чоловік. Щоправда, все ж кілька рушників він вишив – до церкви на престол та донці весільного. А нещодавно ще й рушничок на пасхальний кошик. І все.
Бісером картин не вишиває. Каже, тут не видно роботи вишивальника. Обличчя, наприклад, вишивати не можна, адже бісер буде спотворювати його. Інша річ – нитками. Робота виглядає набагато якісніше та акуратніше. А ще така вишивка є більш реалістичною й цікавою, каже Валентин Тимощук, особливо якщо використовувати багато кольорів.
Питаю, чи дороге задоволення мати таке хобі? Виявилося, що так. Собівартість однієї картини може сягати й півтори тисячі гривень. Одна лишень рамка вартує 450 гривень. Та й нитки Валентин Ігорович бере не ті, що на базарі, а замовляє німецькі, які не вицвітають. Полотно ж звичайне, щоправда з дрібнішими клітинками, є густіше, яке потрібне для більш делікатних робіт, як от вишивання ікон, а є й з більшими клітинками, – воно підходять для натюрмортів чи пейзажів. Але тут вже вишивати потрібно у дві, а то й у три нитки. Звідси й така вартість роботи.
Попри це, на продаж картини Валентин Тимощук не вишиває принципово. Свої роботи дарує родичам та друзям. Вишивання для нього просто хобі, яке приносить задоволення. Одного разу йому запропонували тисячу доларів за ікону, але чоловік відмовився. Каже, такі речі не продаються.
• Анна Легка
