Колись людна Вілія (з майже двома тисячами жителів і жвавим господарським життям) за сто з лишком років перетворилася на невелике тихе село з ледве кількома сотнями мешканців. Незмінним залишилося тільки одне – незвичайної сили духовна аура цього місця. Ще в 1889 році у Вілії сталося диво – явлення ікони Божої Матері “Знамення”. Попри плин часу, зміну політичних режимів, війни і революції, місцеві люди зуміли зберегти цю реліквію – поклонитися чудотворній іконі і тепер, як і понад століття тому, їдуть люди з усіх-усюд, сподіваючись на зцілення і допомогу.
Сталося диво, як переповідають тамтешні жителі, в оселі звичайного місцевого селянина Миколи Остапчука. Було то у четвер – перед святом Трійці.
– За кілька днів до того його невістці Домні наснився незвичайний сон – ніби до неї хтось говорив, щоб поприбирала гарно в хаті, бо треба чекати гостей, – розповідає про найсокровеннішу подію в історії Вілії Світлана Шокун – завідувачка літературно-меморіальним музеєм ім. М. Островського, про який нещодавно вже йшлося на шпальтах “Вістей Рівненщини”. – Оскільки це була дуже гаряча пора для села – багато роботи в полі, то жінка не одразу дослухалася до свого сну. Коли ж він став повторюватися щоночі, то зрештою залишила всю іншу роботу і взялася чепурити оселю – побілила, попрала, змастила глиною долівку і стала чекати гостей...
Та їх не було... Доти, поки одного дня увагу жінки, яка полола грядку, не привернув якийсь незвичайний пташиний спів. Він ніби кликав кудись, про щось повідомляв. Дімна (так називали її в селі) покинула роботу і пішла за пташечкою, яка злетіла з огорожі і попрямувала до її хати. Щойно зайшла в оселю, жінку засліпило яскраве світло. Тамуючи хвилювання, вона підійшла ближче і під лавкою, в кутку кімнати, побачила маленьку ікону Божої Матері. Вона вийшла з землі і сяяла на всю хату... Звістка про диво дуже швидко поширилася селом. Дімна бігала від хати до хати, аби сповістити про чудо, яке сталося в її хаті. Люди вервечками потягнулися до оселі Миколи Остапчука, щоб на власні очі побачити ікону. Вона являє собою невеличкий образ Богоматері давньої роботи, писаний на дереві, у срібній ризі. А вже незабаром на очах вілійців, які саме були в хаті, сталося ще одне чудо – із земляної долівки вийшли дві великі чорні воскові свічки. Ця подія ще більше схвилювала людей і зміцнила їх віру у заступництво Богоматері. Незабаром про неї стало відомо далеко за межами Вілії – туди стали прибувати паломники навіть із Києва та Почаєва. – Хоча, – мовить Світлана Шокун, – були й ті, хто не вірив у чудо. – Один чоловік, за переказами, сказав: “Якщо ця ікона чудотворна, то щоб, коли я повернуся додому, моя хата згоріла, а жінка здуріла...”. Так і сталося – приїхав додому, а жінка навколо хати бігає...
Чоловік покаявся у своїх словах і повіз жінку до Вілії. Божа Матір милостива – вона зцілила бідолашну. Свою святиню місцеві люди берегли, мов зіницю ока, а 26 березня 1891 року, як дослідив теперішній настоятель храму святої Великомучениці Параскеви, що у Вілії, протоієрей Олександр Жук, вона урочистим хресним ходом з піснеспівами та під церковний передзвін була перенесена з оселі селянина до місцевого храму. Збереглися і величезні чорні свічки, які вийшли знаменного дня 1889 року із земляної долівки в домі Миколи Остапчука. Щоправда, зберігаються вони тепер вже не в маленькій дерев’яній церкві, а у величному храмі, що зведений і освячений у 1905 році. Він розписаний одним із найкращих майстрів художніх і живописних робіт того часу Левом Івановичем Паріловим.
– З часом, – каже Світлана Шокун, – слава про чудеса явлення в селі Вілія великої ласки Божої не зменшилася. До нас і тепер приїжджають люди з усіх-усюд. Навіть із Одеси та Петербурга. Прикладів зцілення дуже багато. В одній сім’ї, приміром, одужав хлопчик, який не міг ходити. Цей випадок дуже запам’ятався, бо люди, які приїхали до ікони “Знамення” за зціленням, пообіцяли господарям дому, де жили, запросили їх на весілля сина, якщо він стане на ноги.
Так і сталося. Минуло багато років, і вони приїхали знову до нашого села, але вже не в горі, а в радості. На місці, де колись була оселя Остапчуків, в якій сталося вілійське чудо, збудовано капличку. Вона зовсім невелика і непримітна, проте є чи не найсвятішим місцем у селі. Люди туди приходять у всі важливі і знаменні моменти свого життя. Щороку ж у четвер після П’ятидесятниці на місце свого явлення повертається й ікона “Знамення”. Після урочистої Божественної Літургії духовенство і народ несуть її у капличку і звершують там святковий молебень. Тим часом, вже на початку ХХI століття, відколи нас т о я т е л е м Свято-Параскевського храму став протоієрей Олександр Жук, у древньому селі можна знову спостерігати дива Господні. Кілька років тому – 28 червня 2009 року, як розповів церковний староста Олександр, у храмі замироточила ікона Спасителя у терновому вінку. Її було поміщено в кіот і винесено з вівтаря для загального огляду та поклоніння. А вже через тиждень на зовнішній стороні кіоту було виявлено повторне мироточення. Згодом побачили його ще на двох іконах страсного циклу у вівтарі – “Розп’яття” та “Молитва про Чашу”. – Але й на цьому дива не вичерпалися, – каже, показуючи святині храму, староста Олександр. – Через певний проміжок часу у нас починають мироточити все нові й нові ікони. Зокрема, зовсім нещодавно – святого АпостолаЄвангеліста Іоанна Богослова та Богородиці. Дива, які відбуваються у Вілії, місцеві люди пояснюють щирістю своєї молитви. Вони, як і століття тому, ревно бережуть свої святині, разом зі священиком дбають про них і щиро просять свою Заступницю оберігати їх і державу від усякого зла.
Світлана Тубіна
