Зберегти цю красу і традиції, що складалися віками, а ще й дати їм друге дихання вирішили у Радивилові, де почали відроджувати давнє і призабуте, створивши тут Центр дослідження відродження Волині. Майстерня з ткацтва, що вже діє, а незабаром і музей ткацтва - це перші зроблені кроки до поставленої мети.
Ініціатором всього цього став киянин, уродженець села Срібне Радивилівського району Володимир Дзьобак. Розпочавши писати книгу-дослідження про своє рідне село, дізнався, що край славився ремісниками, славні надбання яких втрачені майже назавжди. Отож і прийшла думка відродити призабуте. А розпочати вирішив із ткацтва, адже саме ткані вироби можна й нині використовувати в повсякденному житті. І перше, що необхідно було відшукати, ткацькі верстати. Спочатку дали оголошення в газети, а коли хтось відгукувався, їхали туди. Збирали верстати по частинах, адже багато чого пропало через недбалість, та й час зробив свою справу – складові попсувалися. А щоб скласти ткацький інструмент докупи, доробити деталі, яких не вистачало, зібрати начиння, теж потрібно було неабияке вміння. Запрошували майстрів, шукали ткаль, а ще учнів, які могли б перейняти вміння та навички навчателів. На це пішло майже три роки. І нині молоді ткалі Наталка Пуха та Мар’яна Олійник, які беруть участь у реалізації проекту з перших днів, радо демонструють, яких успіхів досягли за цей час. Щоб речі виходили досконалими, й самі їздили до майстрів по всій Україні й до Радивилова багатьох запрошували, а то переважно читали фахову літературу та по ниточках розбирали старі візерунки, щоб відтворити їх по-новому.
Зараз у майстерні працюють три ткалі – для них це і робота, й одночасно цікаве хобі, на яке витрачають увесь робочий і вільний час.
Найрізноманітніші рушники, крайки, килимки й навіть серпанкове полотно - найтонша тканина із лляних ниток – ось чим вже можуть похвалитися майстрині. Речі один в один схожі на старі, хоча виглядають по-сучасному й навіть привабливіше. Може тому, що тчуть майстрині традиційні українські орнаменти на нових вдосконалених верстатах, зібраних із новозеландських комплектуючих, а ще й використовують сировину, привезену з-за кордону. А все тому, що віднайти в Україні лляну нитку дуже непросто, адже вирощуванням льону нині ніхто не займається. Не краща ситуація і з шерстю. Її також важко знайти в Україні.
За словами майстрині й ентузіаста цієї справи Людмили Хороновської, тепер братимуться за складніші речі, за відтворення автентичних костюмів. Працюватимуть у кількох напрямах, зокрема вироблятимуть речі, які будуть схожі на старовинні, ніби щойно вийняті з бабусиної скрині, а за бажанням замовників до них привноситимуться сучасні мотиви та техніки.
Майстерня розташована у колишньому приміщенні місцевої меблевої фабрики, тут же незабаром і музей облаштують. Серед експонатів будуть представлені старовинні верстати, прядки, терлиця, снувальниця, веретена, тобто весь ткацький реманент. А ще буде й автентичний одяг, тканини, картини. Додадуться й інші предмети селянського вжитку.
Уже 5-6 липня цього року в Радивилові пройде фестиваль ткацтва. Запрошено на нього буде понад сто майстрів та умільців, компетентних фахівців цієї справи. У перший день вони будуть обмінюватися досвідом, відвідувати майстер-класи, а вже на другий день у Пляшевій, де відзначатиметься чергова річниця битви під Берестечком, популяризуватимуть ткацьку справу та демонструватимуть свої надбання.
Отож є всі сподівання, що завдяки ентузіастам і небайдужим людям давнє ремесло отримає нове дихання.
• Ольга Дем’янчук
