Цитую ще раз, бо ректор це цитував на засіданні Вченої ради ун-ту, інкримінуючи як моральний злочин супроти закладу: «Знову треба писати заяву про відрахування коштів у фонд Грінченка. Це така хитра схема в рідному університеті. Звісно, внески добровільні. Якось я не подав таку заяву (не зумисне, був у від’їзді), то за два місяці впімнули, що такий несвідомий. А нині мені хочеться тільки одну ремарочку до заяви додати. Радо складу внесок за умови, що минулорічний фінансовий звіт того фонду виставлять на сайті університету. А то виходить так, що жертвуємо невідомо на що. Бідні фінансують багатих. На ті кошти приймають професорів-пенсіонерів з Гамерицького Краю. І що тут вдієш?»
Далі - блискавична реакція. Вчена рада голосує: 18 – «за», 17 – «проти», 13 – «утримались». Аптечна точність, чи не так? Одразу ж після засідання 16.06 юрист університету підходить з вимогою термінового звільнення (о 17-й годині). А вранці наступного дня мені дають до підписання наказ про звільнення і трудову книжку. Завидна оперативність!
Якщо дотримуватись букви закону, звільнення незаконне, адже вибори не відбулися, посада лишається вакантною (Закон України «Про вищу освіту», ст. 55, п. 11; Наказ МОН № 1005 від 5.10.2015, абз. 29 розд. 4), тобто слід оголошувати нові вибори. Проте цим вони особливо не заморочуються. Нема працівника – нема проблеми.
Про свої заслуги розписувати не збираюся. За 32 роки у вищій школі зробив щось істотне, працюючи в кількох порядних університетах, зокрема за кордоном. Мої наукові праці зовсім не схожі на мурзилки-посібники моїх «суддів», що виготовлені методом сканування та редагування чужих праць.
Також лишаємо поза дужками морально-етичний бік справи. В університеті Грінченка чхати хотіли на те, що керую роботами магістрантів та аспірантів і мав би завершити навчальний рік».
