Архітектори уже дискутують, як відновлювати зруйновані війною міста: це буде відбудова згідно з традиціями чи новітні стилі відповідно до 21 століття. В інтерв'ю для Суспільного докторка архітектури Ольга Михайлишин розповіла, що поки однозначної відповіді у цьому немає.
За інформацією видання Суспільне мовлення України.
Фахівчиня також поділилася, чим цікаве Рівне з точки зору архітектури, попри фактично відсутність пам'яток. Нагадаємо, 1 липня в Україні відзначають День архітектури.
Які тренди переживають сучасні українська та світова архітектури?
До 1991 ми жили в радянській системі, яка не передбачала можливість мати приватну власність, зокрема, в містах. Обов’язковим елементом мікрорайону ставала школа, дитячі садки, торговельні центри. Інфраструктура була розвинутою. Зараз міста також розвиваються, змінилася система індивідуального будівництва.
Типових проєктів не використовують зараз взагалі. Будинки чи багатоквартирні, чи особняки, всі вони створюються за індивідуальними проєктами. Архітектор придумує будинок чи квартиру. Але є "перекоси", як завжди, на жаль, коли всі захоплені будівництвом житла, але дуже мало йдеться про інфраструктуру. Є тенденція ущільнення забудови в містах. Іде навантаження на мережі, водопровідні, каналізаційні, тепломережі. Додаються нові об’єкти, які погіршують загальне функціонування інженерних мереж. З іншого боку, якщо збільшується кількість населення — зростає кількість людей, які потребують обслуговуючих функцій. Функція торгівлі, функція навчання дітей, проведення вільного часу — цих об’єктів за попередні декілька десятиліть ми бачимо дуже мало.
У місті Рівне не було збудовано жодної школи. Були завершені будівництва розпочатих раніше об’єктів. Тільки зараз будується один єдиний дитячий садок. Але ж кількість населення зростає і діти потребують нормальних умов для виховання. Це є великою проблемою. Я не кажу про будинки культури, музеї, громадські багатофункціональні центри. Ми бачимо розвиток іншого типу об’єктів – торговельні центри, які значною мірою перейняли на себе функцію проведення вільного часу, дозвілля. Там є кінотеатри, катки, зали для розваг. Це трошки інший тип об’єкта.
Як Рівне виглядає в архітектурному плані?
Місто Рівне, як би це банально не звучало, але за кількістю населення, за розплануванням — це дуже комфортне місто для проживання. Тут невеликі відстані, невеликий масштаб. Якщо говорити про середовище і архітектуру, Рівне дуже добре озеленене, це не останній чинник, коли ми говоримо про сталий розвиток. Екологічний стан відносно хороший, багато зелені.
Щодо архітектури — окремі фрагменти ми можемо спостерігати в центральній частині міста, забудова початку 19 — кінця 20 століття, воєнного, повоєнного часу, коли місто відбудовувалось як соціалістичне місто. Є ряд об’єктів, які заслуговують на увагу. Вони цікаві тим, хто приїжджає в місто вперше. Мало пам’яток, але часто говорять, що місто затишне, спокійне. Це теж заслуга архітекторів.
Нові об’єкти, що з’явилися за 5-10 років, особливо в центрі...
Тут не можна винуватити людей, які займають певні адміністративні посади. В тому, що місто саме таке, а не інакше. Не захищаю нікого, але так склалося, що в країні, на жаль, зараз дуже недосконале архітектурне, містобудівне законодавство. Головного архітектора міста у нас тривалий час не було. Він часто позбавлений важелів впливу на те, яким чином формується людське обличчя. Велику роль відіграє його авторитет і фаховість. Є ще архітектурно-містобудівна рада, яка розглядає важливі для міста об’єкти і ухвалює рішення. Часто ці рішення мають лише рекомендаційний характер. І лише добра воля замовника – прислухатись до думки фахівців.
Проблема, яка завжди у нас була – проблема корупції, порушення законодавства, але це біда не лише Рівного, а України в цілому. Хочеться вірити, що у повоєнний час все буде інакше. Роль громадянського суспільства незрівнянно зросла і його вплив буде дуже великим. Небайдужість громади буде великим важелем, який буде впливати на забудовників, я сподіваюся.
Багато міст постраждали від війни. Як буде відбуватись відбудова?
Зараз проводиться дуже багато вебінарів на тему досвіду відбудови міст, найближчий досвід — це Друга світова війна. Як відбудовувались міста, як цілі ставилися, і як це відбувалось в процесі. Архітектори говорили про те, що все залежить від менталітету нації, яка займається відбудовою, тому що є певні традиції і є певний погляд. Ми маємо думати, чи ми будемо спадкоємцями і продовжувати те, що ми робили раніше, або ми будемо будувати дещо нове. І поки що це невідомо.
Всі стоять на тому, що спадщину треба відбудувати. Про нові об’єкти – тут питання етичне, на мою думку. Якщо ми говоримо про знищені міста, питання полягає в тому, чи зможуть мешканці повернутись, пам’ятаючи довоєнне життя. А якщо вони втратили рідних людей... В пам’яті все ще дуже свіже, це відкрита рана. Якщо відбудови відбудуться, то частина людей не захоче туди повернутися, це буде постійне нагадування. Можливо, частина мешканців після відбудови будуть інші люди. Не всі зможуть прийняти втрату, яку вони понесли.
Всі ми розуміємо, яка трагедія відбулась у Маріуполі. Є вже проєкти відбудови цього міста. Але є питання – відбудовувати на цьому ж місці, чи на території поруч, а територію, яка збереглася – законсервувати і зберегти частково як пам'ять про те, що сталося. Щоб це було нагадування поколінням наступним. Це емоційна сторона. Якщо говорити про економічну сторону, то будувати нове місто на новій території – надзвичайно дорого, для України це буде непосильна задача. Напевно, для багатьох міст буде відбудова з нуля, але це будуть зовсім інші міста, з іншим виглядом, і з місцями пам’яті про те, яким місто було до війни.
Наскільки потрібна для рівнян стратегія розвитку міста?
В генеральному плані передбачено, в яких частинах міста і якої висоти повинні бути будівлі. Розробкою цих ліній займалися фахівці, і треба поважати і довіряти думці цих фахівців. Тоді лише буде порядок. Я дивлюсь на нове будівництво з оптимізмом, стежу за діяльністю архітектурних фірм, де працюють молоді архітектори, за якими майбутнє, і які зовсім по-іншому бачать розвиток середовища міста. У Києві і Львові сучасне мислення перемагає бажання повернутись до того, до чого не треба повертатись. Треба дивитись на місто очима людини 21 століття, а не керуватись особистими інтересами. У суспільстві треба виховувати повагу до професіоналів, тоді тандем професіонал-суспільство зіграє на користь місту.
Я знаю багатьох молодих архітекторів і я думаю, що їхня думка буде врахована тими, хто відповідає за містобудівну політику. У нас в місті немає дискусії в архітектурному середовищі, нам це потрібно, в діалозі народжується істина.
