Інна та Дмитро були знайомі ще до вироку суду. Потім його посадили за розбій на чотири з половиною роки. Вони чекали дня весілля, і, нарешті, 10 грудня взяли шлюб. Хотіли одружитись раніше, але в нареченого не було паспорта, а процес виготовлення нового затягнувся. Родом він з Житомирщини. Весь цей час вони писали одне одному листи, іноді спілкувались телефоном.
Інна живе в Сарнах. У свої 30 років має двох діток. Це вже друге її заміжжя. Проте, очевидно, жінка щаслива, що знову вийшла заміж. Вона одразу ж скористалась можливістю залишитись у новоспеченого чоловіка на кілька днів. Адже, вже на правах дружини взяла «довге» побачення.
У Валентини та Миколи дещо інша історія. Познайомились вони в колонії, коли жінка приїздила навідувати туди свого брата. Потім також було листування, дзвінки і короткі побачення. Миколу посадили на 12 років за вбивство. Більшу частину терміну він вже відсидів. Залишилось ще майже чотири роки. Родом він з Волині. Миколі, як і Валентині, 27 років. У жінки також двоє малолітніх дітей. Вона живе у Березнівському районі, хоча приїхала на Рівненщину з-під Києва. Перший чоловік Валентини помер, але вона підтримує зв’язок зі свекрухою та живе у чоловіковій хаті.
Після кількох років самотності Валя все ж наважилась вийти заміж вдруге. Перша свекруха її в цьому підтримала.
- У мене немає гарантій, що коли мій Микола вийде з колонії, знову не вчинить злочинів, - ділиться Валентина. – Я надіюсь лиш на те, що, вже маючи жінку, тобто мене, та моїх дітей, яких він дуже полюбив, він більше не посміє робити щось недобре.
Валентина каже, що у березні має відбутись суд, після якого Миколу, можливо, достроково звільнять за хорошу поведінку. Жінка з нетерпінням чекає цього дня. Проте зазначає, що, навіть якщо й не випустять достроково, все одно чекатиме чоловіка, скільки потрібно. На триденне побачення вона в день весілля не залишилась, адже вдома чекають діти, яких немає на кого покинути. Каже, що приїде пізніше, щоб довше побути з чоловіком.
Хтозна, що чекає новоспечені сімейні пари в майбутньому. Але жінки, які зважились на такий крок, звісно, сподіваються на благополучне життя, і у цей день їхні очі сяяли щастям та надією.
• Галина Закацюра
