— У народі кажуть, що до хліба обов’язково потрібна пісня. Отож і подумалося: а чого б, власне, нам цього не зробити?.. Прийняли рішення, що керівнику хору господарство платитиме заробітну плату, адже, якщо вже братися за справу, то по-серйозному.
Керувати хором зголосився колишній начальник відділу культури райдержадміністрації Віталій Хмарук.
На репетиції розважці, за словами керівника хору, ходять з великим задоволенням. Навіть на травневі свята залишали свої городи і приходили на репетицію, адже готувалися до свого першого концерту, який 9 травня відбувся у сільському клубі. Він тривав понад півтори години. У нових концертних костюмах, придбаних за рахунок господарства, хористи виглядали, наче столичні виконавці. Кажуть, що деякі глядачі навіть плакали. Хористи теж неабияк зраділи своєму першому успіху і серйозно задумалися над тим, щоб поборотися за звання народного.
У репертуарі хору — українські народні пісні, і вже нині він має півторагодинну концертну програму. Перший виступ вразив не лише старше, а й молоде покоління.
— Після концерту підійшли до мене два старшокласники і попросилися, щоб я їх записав. Порадив їм прийти на наступну репетицію, гадаючи, що юнацьке захоплення розвіється вже наступного дня. Але цього не сталося, Микола та Дмитро таки стали повноправними учасниками хору, — розповів нам Віталій Хмарук.
У понеділок, коли редакційна машина під’їхала до контори господарства, почули проникливе хорове виконання пісні на слова і музику Дмитра Циганкова «Літа минають». І одразу ж спало на думку: «Та це ж розважці співають про себе». І хоча літа таки справді минають, вони цього не хочуть помічати, і, як і в 20-30 літ, поспішають на репетицію, Адже саме любов до життя, до свого рідного села об’єднала в хорі і тих, кому за 30, і тих, кому далеко за 50. Усі однаково в душі себе вважають молодими і однаково з нетерпінням поспішають на репетицію. Готувати ще один концерт. Кажуть, що зовсім скоро він відбудеться в сусідньому Хореві.
Тим часом…
Ще однією гордістю СГ ПП «Розвазьке» є нещодавно придбаний потужний трактор імпортного виробництва у кабіні якого наче в легковику. У поле він поки що не виїжджав через відсутність навісного обладнання. Значні борги молокозаводів перед цим підприємством наразі не дозволяють його закупити. Але Петро Ягодка вірить, що вже до осені вони неодмінно придбають необхідний реманент, і сучасний сталевий кінь з легкістю оброблятиме поля рідного господарства.
