Відчути землю під ногами – найбільше бажання рівнянки Наталії Колосової. Й танці, на її думку, це ще один подоланий щабель на цьому шляху. П’ятнадцять років тому, коли вона у автокатастрофі травмувала хребет, про це і мріяти не могла, але спробувала і їй вдалося. Адже зуміла перемогти себе, зуміла зробити те, що, здавалося, зробити було неможливо. І у вересні цього року на Кубку континентів у Санкт-Петербурзі Наталя разом із своїм партнером Андрієм Товстим посіли друге місце у своїй категорії. А танцює пара у стилі «комбо», де один із учасників сидить на візку, а інший є ведучим.
- Коли півтора року тому дійсні чемпіони світу Іван та Надія Сіваки запросили мене до Інваспорту і запропонували займатися танцями, я віднеслася до цього дуже скептично й відмовлялася, мовляв, маю багато домашньої роботи, - розповідає пані Наталя. - Я боялася і не уявляла, як то танцювати на візку. З чоловіком в оточенні друзів ми пробували танцювати. Та це було просто так, для душі, й зовсім не професійно. Але коли потрапила до танцювальної зали, то захопилася з першого разу. З кожним днем мені ставало все цікавіше, а коли зрозуміла, що це підтримує мою фізичну форму, то вирішила, а чому б не займатися? Остання участь у змаганнях окрилила мене і вселила віру. Тепер можу сказати, що набагато серйозніше ставлюся до цього виду спорту і хочу дійсно стати переможцем.
Наталя Колосова завдячує своїм успіхам тренеру Владиславі Костак, начальнику обласного центру «Інваспорт» Віктору Кучеру та своєму партнеру Андрію Товстому, адже їхня підтримка, настанови та допомога їй дуже важливі та необхідні. А от наполегливості та сили волі їй вистачає не лише на танці. Вона працює репетитором із англійської мови, проводить семінари-тренінги у міському та районних центрах зайнятості, очолює громадську організацію «Ліга інвалідів Рівненщини», а ще здобуває нову професію – менеджер підприємницької діяльності у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті. Це нині вона така сильна й справляється з безліччю справ, а тоді, коли з нею сталася трагедія, були і розпач, і сльози.
- Узагалі 15 років тому, коли сталася трагедія, у мене була тривала депресія, - продовжує пані Наталя. - Але я зрозуміла, що залишатися лежачою не хочу. А от бажання цікаво жити - було. Вирішила, якщо і не буду ходити, варто життя зробити максимально насиченим. І коли загадала це бажання, воно пішло десь у всесвіт. І космос мені скоро відповів. Він почав подавати мені знаки-сигнали. З’явилися учні, адже до травми я працювала вчителем у 27-й школі. Стали дзвонити мої колишні учні. Рекомендували мене своїм друзям та знайомим як педагога з англійської. Спочатку з острахом взялася за цю справу, думала, як то віднесуться діти, коли побачать, що я на візку. Але коли викладаю, так як і в танцях, забуваю, що на візку, а відчуваю задоволення. Я бачу результати своїх дітей, бачу, що вони здобувають знання, мають хороші оцінки. Окрім того, це приносить мені матеріальну допомогу, і я можу допомогти своїй родині.
Сім’я для Наталі Колосової, це та тиха гавань, де вона завжди знаходить любов, щиру підтримку та розуміння. Без її надійної допомоги їй було б важко виховувати доньку, якій на момент біди було трохи більше року, перенести дві складні операції, заново пристосовуватися до навколишнього світу. Впродовж 16 років завжди поруч з нею чоловік Олег, який підтримує її в усіх починаннях. Їздив разом з нею і до Санкт-Петербургу на конкурс. Пані Наталя зізнається: коли відчувала, що він поруч, було легше виїжджати до танцювальної зали. Разом із чоловіком вони заснували громадську організацію, яка опікується інвалідами, адже як ніхто інший знають, в чому полягають проблеми інвалідів і хочуть сприяти їх вирішенню.
- Питання інвалідності для мене дуже актуальне, - наголошує Наталя Колосова. - 15 років на візку говорять самі за себе. Але я більше хотіла проявити себе як громадський діяч, щоб відстоювати права інвалідів. Хочу, щоб стосовно інвалідів не вживали слова обмежений. Інваліди не обмежені люди, вони не можуть ходити, чути, але є повноцінними членами суспільства і хочуть реалізуватися як особистості.
А продемонструвати, як це можна зробити, вона може і на власному досвіді, адже має різнобічні захоплення. Жінка колекціонує предмети старовини: глечики, гребінь, прялка, тарелі вже стали невід’ємною частиною інтер’єру дому. Вирощує різноманітні кімнатні квіти, а на грядці біля будинку в неї росте полуниця, яка родить з ранньої весни до пізньої осені. А ще вона вишиває, шиє. Разом із мамою, професійною кравчинею, пошили плаття для виступу на конкурсі, а ще самостійно оздобили його камінням Сваровські.
Вона багато читає, відшукує новинки в Інтернеті, адже пізнавати нове, щоб приносити користь суспільству, родині, вже стало її життєвою необхідністю. І дивуєшся, як вистачає сил у цієї маленької, тендітної жінки, щоб усе це зробити. А ще вона твердо вірить, що все-таки наука піде вперед, й вона зможе здолати свою хворобу, як долає усі перешкоди, що виникають на її шляху.
Р.S. Нині Наталя Колосова з своїм партнером Андрієм Товстим посилено тренуються та готуються до чемпіонату світу, що пройде у листопаді в Німеччині. Успіхів їм та перемоги!
Ольга Дем’янчук
