Початок різдвяних свят символізує поява у святвечір на небі першої зірки. Саме тоді християнська родина сідає вечеряти, дотримуючись віками усталених традицій. А зірка є сигналом того, що Боже Дитятко народилося. Бо, як сказано у Біблії, коли Ісус з’явився на світ у Вифлиємі, в дні Ірода-царя, мудреці прийшли до Єрусалиму зі Сходу і спитали: «Де цар юдейський, який народився? Бо ми бачили Його зорю на Сході й прийшли Йому поклонитися». Йдучи за цим небесним світилом, вони знайшли убогі ясла, де на той час перебувала Марія із немовлятком.
Виявляється, вифлеємська таємнича зоря не витвір людської уяви і не складова красивої легенди. Перші обґрунтовані докази її існування з’явилися на початку 17 ст. У грудні 1603 року Кеплер, один із засновників сучасної астрономії, зауважив дуже яскраве світлове сполучення (тобто перетин на прямій) планет Юпітера і Сатурна в сузір’ї Риб, що створювало інтенсивне й яскраве світло на зоряному небі. Кеплер зробив обчислення і встановив, що таке саме явище мало відбутися, найімовірніше, у сьомому році до Різдва. Він також відшукав стародавній коментар до Святого Письма рабина Абарбанела, який написав: євреї вірили, що Месія має з’явитися саме тоді, коли в сузір’ї Риб світло від планет Юпітера і Сатурна перетнеться. Та в той час майже ніхто не звернув уваги на відкриття Кеплера, бо ж світіння відбувалося за 7 років до Різдва.
У 1902 році було опубліковано так звану «Таблицю планет», яка тепер зберігається в Берліні: це єгипетський папірус, де точно передано рухи планет від сімнадцятого року до Різдва Христового і до десятого року після народження Ісуса. Обчислення Кеплера (яке перевірили й сучасні астрономи) підтвердилося спостереженням за рухом планет давніх єгипетських астрономів, накресленим на папірусі.
А в 1925 році було надруковано астрономічні розрахунки із сіппарського «Зоряного календаря» (до речі, теж підтверджені розрахунками сучасних астрономів). Цей «документ» являє собою глиняну табличку, на якій зроблено астрономічні записи й креслення клиновидним письмом, що походило зі стародавнього міста Сіппар, розташованого над Євфратом. Там знаходилася відома в минулому школа вавилонської астрології. У календарі передано всі траєкторії руху й поєднання планет у сьомому році до Христа. Чому саме в цьому році? Тому що, як вказали вавилонські астрологи, у цьому році за поєднанням Юпітера і Сатурна в сузір’ї Риб можна було спостерігати принаймні тричі: 29 травня, 1 жовтня і 5 грудня. А таке поєднання між Юпітером і Сатурном можна побачити тільки через кожні 794 роки! Поєднання ж цих планет тричі поспіль відбулося тільки один раз за всю відому нам історію Всесвіту — за нашим літочисленням у сьомому році до Христа.
Англійський фізик Давид Гюгес на підставі астрономічних обчислень також твердить, що Ісус народився на 7 років раніше від нашої ери, після зближення Юпітера й Сатурна - ймовірної «зірки Мудреців». Яскраве світіння було повністю видиме на всьому просторі над середземноморським басейном і подібне на надприродний «вибух».
І сьогодні більшість науковців вважає, що найдостовірніша дата народження Ісуса — це 7 рік до загальноприйнятої дати Різдва. Тоді де взялася помилкова дата, яка святкується й до сьогодні? Виявляється, помилився монах Діонісій Молодший ще в далекому 533 році. Обчислюючи рік, в якому народився Ісус, він забув про рік нуль, що мав припадати між роком першим перед Христом і першим після Христа; крім того забув, що тогочасний правитель Август царював чотири роки під власним іменем – Октавіан; пропустив повз увагу ще деякі важливі деталі. От і виходить, що Діонісій, роблячи обчислення початку християнської ери, помилився саме на 7 років. Проте для християн важливі не точна дата народження Христа, а той факт, що він таки народився, бо ж це сталося заради їхнього спасіння. А тому ми завжди з нетерпінням чекаємо у святвечір появи першої зірки і початку величних різдвяних свят.
