Але під час подій на Майдані, як зізнається, не уявляв себе біля буржуйки, готуючи щось нашвидкуруч. Тим не менше, осторонь не стояв. Коли черкаських активістів беркутівці побили й розігнали, Валерій Макеєв поробив детальні знімки з місця подій, прийшов у місцеву облдержадміністрацію і поставив у фойє стенд з написом «Юрист приймає постраждалих і свідків побиття». Згодом правоохоронці отримали від нього багато корисних матеріалів. Як зазначає Валерій, робив він не просто те, що міг, а те що добре вмів.
Свій перший виїзд у зону конфлікту Валерій Макеєв здійснив ще під час «Кримської весни» в одне з найбільших православних свят – Великдень. Тоді, як пригадує, разом зі священнослужителями поїхали у селище Чаплинка, що на периферії Херсонщини. Пасочки, крашанки та інший провіант для військових готували разом з дружиною, дітьми та усім сусідством. Це був перший, але далеко не останній візит
у зону конфлікту.
Під час одного із вояжів на територію, підконтрольну сепаратистам, Валерій Макеєв був викрадений і сам опинився у полоні, де його протримали сто діб. Після цього почав на світ дивитися інакше. «На підвалі», пригадує колишній заручник, (а тримали полонених будь-де, що тою чи іншою мірою можна назвати приміщенням, зазвичай у підвалах) матрац – це вже величезне щастя. Бачити сонце – взагалі несамовита радість, а вечірні пейзажі під час заходу сонця кращі... за шедеври найвидатніших майстрів пензля. Дванадцять допитів, інфаркт, лікарня з конвоїрами-чеченцями, російські бойовики, «сироватки правди», щоденна фраза: «Ну, що на розстріл!?» – ось такі реалії бранців, а, зокрема, і Валерія Макеєва, ось таке в дійсності життя «на підвалі», куди без церемоній кидали всіх неугодних терористам, зокрема, художника Сергія Захарова, котрий розвішував у Донецьку карикатури на лідерів «ДНР-ЛНР» – «Моторолу», Стрєлкова, Царьова. Втім про це, а воно й не дивно, Валерій Макеєв говорить мало й неохоче. Натомість згадує тих, хто послугував у полоні прикладом – журналіста і вже побратима Романа Черемського, який ціною зламаних ребер відмовлявся копати окопи для терористів, з яких вони убивали б наших вояків, лікаря Анатолія Садовнікова, який вивів із полону шість сотень чоловік, того ж таки Сергія Захарова. Ще багато іншого він описав у книзі документальних спогадів «Сто днів полону, або Позивний «911», яку днями презентовано у Рівному. Сцен знущання чи катування у ній немає, як зазначає автор. Вона написана за 9 днів короткими реченнями та позбавлена зарозумілості. Втім, це вже друге видання, і воно, як і перше, теж швидко розходиться, адже там немає завуальованих речей, а є те, про що не дізнаєшся з більшості телепередач чи інших джерел. Анонсована у Рівному була ще одна книга Валерія Макеєва – «Привиди Президента». Поки що вона не надійшла в продаж і видана лише російською мовою, втім, фахівці вже давно й плідно працюють над українським перекладом. У ній автор розповів про воїнів-побратимів, невідомих широкому загалу «героїв Луганського аеропорту». Про них на фоні кіборгів з донецького летовища говорять мало, але такі ж воїни-кіборги захищали термінали в Луганську. Незважаючи ні на що, вони виконували наказ. А повернулися зі сходу додому невідомими. Облік таких хлопців ніде не ведеться, наче привиди, вони позбавлені орденів, статусів, грошових компенсацій.
Тим часом Валерій Макеєв і надалі продовжує визволяти поневолених українських воїнів, допомагає військовим на передовій, підтримує рідних і близьких полонених. А віднедавна він став членом Спілки журналістів України, незважаючи на те, що потрібної для цього освіти не здобував. Утім, справа у такому випадку, погодьтесь, не в освіті, а інформації в її «недоторканому» вигляді, яку й доносить до співвітчизників із підвалів у гарячих точках Донбасу Валерій Макеєв.
• Анатолій Андрієвський
