Як відомо, нині в країні народжуваність не тішить. Більше того, упродовж останніх років і десятиріч вона викликала стурбованість в очільників країни і суспільстві, тож для її стимулювання запроваджувалися заохочення, в тому числі – фінансові. Однак і це не викликало бебі-буму.
На цю обставину звернув увагу шанований у Вишневому Євген Мищина, який свого часу довгенько працював і мешкав у Млинові. Упродовж тривалих роздумів та глибокого аналізу він звернув увагу на такий феномен: у 1944 році, коли, власне, на світ з’явився сам Євген Степанович, у Свищеві – саме таку назву тоді мало Вишневе, народилося аж вісімнадцять діток! Тривав третій рік найкровопролитнішої війни за часи існування людства, а тут враз такий спалах народжуваності! Здавалося, війна – не найкраща пора для зачаття нового життя, але, з іншого боку, людські почуття, материнські та батьківські інстинкти долали жахи, клопоти і виклики війни, бо жодне криваве побоїще не в змозі зупинити волю Господню.
Контрастна статистика
Серед вісімнадцяти народжених у селі 1944-го було п’ятеро хлопчиків і тринадцять дівчаток. Чому саме така контрастна статистика передостаннього року війни? Невже на небесах зробили поправку на воєнне лихо і суттєво скоротили чоловіче плем’я – потенційних воїнів і захисників країни? Питань багато, відповіді – нема.
На жаль, із отого чоловічого квінтету на цю пору топче ряст лише пан Євген, а його ровесники та однокласники уже за межею вічності. Уже немає на білому світі Павла Панкратія – шанованого медпрацівника, який упродовж багатьох років стояв на варті охорони здоров’я краян. Більш як півсторіччя тому трагічно обірвалося життя Ярослава Безноска. Тридцять п’ять років минає, як у Москві також трагічні обставини вкоротили віку Сергію Бондаруку. Виконуючи його волю, родина поховала брата і дядька у Вишневому. До речі, в шістдесятих роках минулого сторіччя Сергій Іванович працював кореспондентом млинівської районної газети «Зоря». Понад чверть сторіччя минуло відтоді, як відспівали вишнівські солов’ї Степану Безноску.
Цікавий і водночас прикрий такий факт: усі четверо передчасно померлих не залишили на землі нащадків. Так склалися обставини їхнього життя чи дався взнаки вибрик злої долі – невідомо, а гадати не будемо.
Від минулого – до сьогодення
Зазнало втрат і славне жіноцтво: уже не тішаться білим світом Лариса Стасюк, Галина Колдун, Женя Панасюк. Донині впиваються його насолодою Рая Кондратюк, Галина Безноско, Ольга Тарасюк, Галина Степанюк, Марія Тарасюк. Доля деяких ровесниць невідома: мешкали в інших регіонах ріднокраю, а тісні зв’язки з селом втратили. Життя диктувало свої умови і, як кажуть, доводилося кидати якір там, куди приводили стежини долі.
Цікаво, що народжених у Свищеві роком раніше, а також у переможному 1945 році, суттєво менше, ніж у 1944 році. Можливо, високосся передостаннього року війни спричинило спалах народжуваності?
В останні роки деякі початкові школи на теренах ріднокраю налічували менше учнів, ніж колись один клас Свищівської початкової. Щоправда, тепер такої малокомплектної радості вже немає – дуже дорого обходиться навчання і виховання малочисельного учнівства.
Хоч би як, але такий життєвий факт з історії Свищева викликає роздуми. Хоча, вважаю, що дійти до якогось логічного висновку проблемно, бо жодній логіці не підвладні людські почуття і ті миті, коли в любові зароджується життя нових днів і років.
• Віталій Тарасюк
