На жаль, з часом, ці міні-заводи зникли, хоча подекуди свідченням їхнього існування є залишені височенні цегляні димарі. За всією логікою розвитку подій так мало б статися і з невеличким цегельним заводом у с. Сварицевичі Дубровицького району. Але цього не сталося, бо рятувати підприємство вчасно прийшов підприємець Олег Нечитайло.
— Фактично, там були голі стіни і залишки обладнання. Тодішній працівник заводу Василь Вишневський заварив сушку, щоб в.о. директора не поздавав на металобрухт вагонетки, і закрив кілька підсобних приміщень, а ще зберіг майже 20 кисневих балонів, уже підготовлених для розрізання і здачі на металобрухт. Ось таке господарство і прийняли. Головне, що була піч і крите приміщення. На той час особливого попиту на Сварицевицьку цеглу не було. До того ж, закінчилася ліцензія на випуск цієї продкції. Тобто тодішній стан підприємства був жахливим і перспективи його розвитку були дуже туманні, — ділиться спогадами Олег Нечитайло. За його словами, основна проблема підприємства полягає в тому, що воно знаходиться далеко від мегаполісів, від оптового споживача своєї продукції. Але саме в цьому, можливо, як стверджує пан Олег, і є свої переваги.
— Ми змушені виготовляти або дуже якісну цеглу, яка б відповідала світовим стандартам, або ж не робити ніякої, — доповнює свою розповідь Олег Нечитайло. Він стверджує, що на сьогодні ПП «Сварицевицька цегла» чи не єдине у своїй галузі підприємство на Рівненщині, яке має повний пакет установчих документів.
Нинішні потужності підприємства складають півмільйона цегли на місяць, хоча тут кажуть, що здатні «видавати на-гора» удвічі більше. Нині основним споживачем сварицевицької цегли є так званий «дядькобуд», оскільки її переважним чином використовують при зведенні приватних будинків та котеджів. Щоправда, представлена сварицевицька цегла і в гіпермаркетах будматеріалів «Епіцентр» і, до речі, користується тут стабільним попитом.
А ще на заводі налагодили виробництво лицювальної цегли, яку не потрібно нічим обробляти і на ній не з’являється сіль. Олег Нечитайло каже, що завдяки їхньому підприємству Полісся отримало бюджетний варіант лицювальної цегли, і прогнозує, що вже в найближчий час на неї буде шалений попит.
Нині на приватному підприємстві «Сварицевицька цегла» працює майже 70 чоловік.
— Місцеві? — запитую у директора.
— Дівчата місцеві, а хлопці... спиваються, тому в селі бракує чоловічих рук, — серйозно відповідає директор і додає: — На жаль, є така проблема в наших поліських районах. Дуже хочеться сподіватися, що і її колись вдасться розв’язати. У селі 50-річних чоловіків уже практично немає, і мої жінки-працівниці тягнуть все на своїх плечах. Вони самотужки перекривають у своїх домівках дахи, замінюють вікна і двері. Часто-густо доводиться підприємству допомагати не лише власним працівникам, але й загалом громаді.
— Коли підприємство працює, виділити якихось 40 літрів дизпалива, відправити машину, допомогти робітниками неважко - запевняє пан Нечитайло.
На перший погляд, просте гасло «Хто зможе — нехай зробить краще», яке взяло на озброєння ПП «Сварицевицька цегла», вже не один рік переконує в тому, що кращої цегли, ніж у Сварицевичах, у цій окрузі не робить ніхто. А цей доступний, надійний і традиційний для українців будматеріал сьогодні дуже потрібний. Адже будувати власне житло на сьогодні стало модно, бо це — інвестиція у майбутнє.
• Василь Бурченя
