В історії розвитку ВПУ-22, що в місті Сарни, було багато карколомних періодів, коли, здавалося, можна було ставити жирну крапку на майбутньому навчального закладу. Втім, кожного разу він виходив зі складної ситуації ще успішнішим і ще перспективнішим.
Один випуск,але який старт!
Судіть самі, за часів Польщі у селі Доротичі Сарненського повіту, яке потім увійшло до складу міста Сарни, ще в 1936 р. була відкрита школа рільнича, завданням якої була підготовка молоді до роботи в поміщицьких маєтках.
Можна довго розповідати про те, чим займалися учні крім навчання, зокрема: заготовляли і вивозили органічні добрива, заготовляли дрова для опалення, сіяли зернові, садили овочі і ягідники, доглядали за садом, ягідником, займалися обмолотом зернових та олійних культур, скиртуванням соломи і сіна. А ще доглядали 20 пар коней, 186 голів великої рогатої худоби, 376 овечок та 59 голів свиней, крім того, робили запаси на зиму: солили і квасили овочі; сушили ягоди і фрукти; солили м’ясо, рибу, гриби; переробляли молоко на сметану, масло, сир; пекли хліб і готували по черзі страви в їдальні. Це була трирічна трудова школа. Вона мала у своєму розпорядку 350 гектарів рільничої землі, з розрахунку по 10 гектарів на кожного учня, 375 гектарів пасовищ та сінокосів, теж з розрахунку по 11 гектарів на кожного учня. Школа рільнича здійснила лише один випуск у 1939 році і випустила 35 агрономів. Здавалося, на цьому історія закладу могла б і завершитися, але ні, вона лише поклала початок потужному розвитку закладу упродовж багатьох десятиліть. Характерно те, що в якій би скрутній ситуації не опинялося училище в умовах кон’юнктури часу, воно завжди виходило з неї ще сильнішим і ще перспективнішим. І нині ВПУ-22 стало флагманом вищої професійно-технічної освіти не лише області, але й держави загалом.
Школа механізації: чотири Герої Праціі десять орденоносців,а ще – тисячі цілинників
Після визволення Рівненщини від німецько-фашистських загарбників на базі рільничої школи була створена Сарненська школа механізації сільського господарства. Тут готували робітників для колгоспів і підприємств Рівненської області. Обсяг першого її набору складав 90 учнів, які освоювали спеціальності тракториста, комбайнера, водія автомобіля, бригадира тракторної бригади, машиніста льонозбиральних робіт та агрегатів. Щорічно школа готувала в межах 700-720 кваліфікованих робітників для сільського виробництва всієї області. Учні були переважно з південних районів Рівненщини: тодішніх Здолбунівського, Млинівського і Дубенського, а їхній вік складав 20-30 років.
Навчальний процес відбувався в двоповерховому дерев’яному будинку, де розміщувались класні кімнати, освітлення було гасове. Умови тяжкі: вчилися в три зміни, не вистачало класів, не було клубу, їдальні, гуртожитка. Оскільки в перші роки своєї техніки не було, будову трактора і принципи його роботи вивчали за підручниками, плакатами, схемами. Але вже в 1956 р. в школі було десять тракторів різних марок, збільшилась кількість сільськогосподарської техніки.
Незважаючи на те, що технічна база школи була на низькому рівні, учні з великим ентузіазмом оволодівали навичками своєї професії, а після закінчення навчання ставали справжніми майстрами своєї справи. Яскравим прикладом цього є численні нагороди, серед яких найвища – Герой Соціалістичної Праці, якою були відзначені чотири колишні випускники: Олександра Пилипівна Кондратюк, Олексій Мусійович Данилюк, Корній Семенович Аврамишин, Олександр Давидович Занозовський. Десять випускників школи є орденоносцями.
Із 1955 року по 1961 рік на базі Сарненської школи механізації функціонувало сільське училище № 9 Львівського міжобласного управління профтехосвіти. План випуску училища – тисяча випускників в рік за спеціальністю «Комбайнер зернозбиральних комбайнів і тракторист». На навчання приймалися тільки демобілізовані із лав армії юнаки з направленнями райкому комсомолу.
Протягом зазначеного періоду училище закінчили понад шість тисяч чоловік. Значна їх частина практично застосовувала свої вміння під час реалізації програми освоєння цілинних земель в другій половині 1950-х – на поч. 1960-х років.
Під парасолькою «Поліссяводбуду»
60-ті – 80-ті роки ХХ ст. особливі в розвитку училища. Саме в цей період в країні здійснюють інтенсивну відбудову народного господарства, нарощують промисловий потенціал, здійснюють меліорацію поліських земель, звертають увагу на розширення інтенсивного будівництва. В ці роки створюють спеціалізовані будівельні організації – трести «Рівнепромбуд» та «Поліссяводбуд».
Уже в березні 1961 року на базі СПТУ-9 відкривають міське профтехучилище №15 з підготовки машиністів екскаваторів і бульдозеристів-скреперистів з терміном навчання 1,5 року та з планом випуску 420-680 учнів на рік. Сарненське ТУ-15 було в черговий раз реорганізовано. Його завданням стала підготовка кваліфікованих машиністів – екскаваторників і бульдозеристів-скреперистів для Міністерства водного господарства і меліорації УРСР.
Училище вело підготовку кадрів для тресту «Поліссяводбуд», який в ті часи проводив значний обсяг будівництва і меліоративних робіт в області. Вже 27 березня 1961 року почався набір учнів на 1961-1962 навчальні роки з професії «машиніст-екскаваторник». На той час це було єдине училище з таким профілем навчання. Приймали демобілізованих юнаків з лав армії, а також тих, хто мав десятирічну освіту. Силами учнів та майстрів у позаурочний час був збудований клуб, слюсарна майстерня, їдальня, клас будівельників, механічна майстерня (вже знесена), надбудови 2-го учбового корпусу (теперішній склад).
Випускників училища направляли на роботу по всій Україні. Проходячи виробничу практику та починаючи своє самостійне життя, вони працювали на спорудженні таких відомих об’єктів: Північно-Кримський канал – від станції Джанкой, Красний Перекоп, Первомайськ та ін.; Кременчуцького та Київського штучних морів з поливними спорудами полів і рибними ставками. Трудові будні випускників проходили і в Краснодоні, Харкові, Донецькій і Полтавській областях, на Сумщині, в нашому краї, по всіх куточках нашої держави. Крім спеціалістів для зрошувальних систем, училище стало готувати автопрацівників і трактористів для хімічної промисловості Дніпропетровська, Кривого Рога та Марганця.
Із 24 квітня по 24 вересня 1962 року чотири групи машиністів-екскаваторників проходили виробничу професійну практику в Рівненській, Волинській, Київській, Вінницькій та Чернігівській областях. В цілому учні училища проходили виробничу практику в 19 областях України.
19 серпня 1963 р. Сарненське технічне училище № 15 було реорганізоване в Сарненське міське професійно-технічне училище № 40.А з 1966 р., крім машиністів-екскаваторників і бульдозеристів-скреперистів, училище почало готувати механізаторів меліоративних машин.
За цей період значно збільшилась чисельність навчальних груп, розширилась кількість професій. Так, на 5 вересня 1964 року в училищі навчалось 5 груп машиністів екскаватора, 3 групи бульдозеристів-скреперистів, 3 групи машиністів меліоративних робіт.
Училище із року в рік нарощувало контингент, удосконалювало нові форми і методи роботи. Інженерно-педагогічний колектив доклав багато зусиль, щоб наповнити навчальні кабінети, лабораторії, майстерні, полігони, спортивні зали й майданчики, гуртожиток, їдальню, автодром необхідним устаткуванням, технікою, навчальними посібниками, тобто створити міцну навчально-матеріальну базу для підготовки висококваліфікованих робітників. Було забезпечено дієвість принципу «Кожному предмету – навчальний кабінет, кожній професії – навчальну майстерню».
Педагогічний колектив училища прагнув усім випускникам дати добру кваліфікаційну підготовку й путівку у самостійне життя, а також приділяли належну увагу формуванню високих рис громадянина України та основ загальнолюдської моралі. Усі інженерно-педагогічні працівники мали відповідну освіту, великий стаж роботи. Тож недарма, завдяки високим показникам у роботі, училище стало одним із кращих професійно-технічних закладів тодішнього Радянського Союзу і не раз виходило переможцем в змаганні на обласному рівні.
Водночас із професійною підготовкою почали надавати можливість випускникам отримувати і загальноосвітню повну середню освіту.
В квітні 1979 р. третім директором став Павло Трифонович Цицюра. Саме під його керівництвом (по липень 1987 р.) було споруджено п’ять об’єктів: адміністративно-побутовий корпус, котельню, чотириповерховий навчальний корпус, гуртожиток №2, навчально-виробничі майстерні.
За цей період зі стін училища вийшло майже 16 тисяч спеціалістів народного господарства. Нині його випускники трудяться у всіх куточках України. Своєю працею вони роблять вагомий внесок у розвиток економіки України.
Час нових можливостей
– Коли почав розвалюватися Союз, стало зрозуміло, що ні зрошення, ні меліорація, тобто наші базові спеціальності, вже нікому не потрібні. Через що ми почали відкривати нові спеціальності. Ми першими у нашій державі створили навчально-практичні центри СERESIT і KNAUF і з того часу спільно провели безліч семінарів і майстер-класів. У нас і зараз дуже плідна співпраця. Потім ми відкрили 3-й навчально-практичний центр і перший в нашій державі по сантехніці GEBERIT, а згодом НПЦ з утеплення. Монтажники з утеплення будівель і споруд нині дуже затребувана професія. Вона внесена у держзамовлення. Держава виділяє кошти на підготовку спеціалістів, на стипендію для студентів та зарплату для викладачів. У нас дві групи такі є. Спеціалісти – на вагу золота, їх треба все більше і більше. Відтак, маємо в училищі вже шість навчально-практичних центрів. Наприкінці жовтня 2021 року на базі Вищого професійного училища № 22 м. Сарни відкрито навчально-практичний центр «Центр технологій на автомобільному транспорті «Північ» для підготовки за професіями: «Майстер з діагностики та налагодження електронного устаткування автомобільних засобів», «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів», «Рихтувальник кузовів». Облаштування центру забезпечило можливість підготовки сучасного висококваліфікованого фахівця в галузі автомобільного транспорту, затребуваного на регіональному ринку праці, та проведення якісного професійного навчання із використанням сучасних технологій і обладнання. Дольову участь у проєкті взяла й міська рада, яка виділила пів мільйона гривень. Ми вклали у цей проєкт понад мільйон власних коштів. Це один із найсучасніших практичних центрів. Він діє уже другий рік, – розповідає директор училища Володимир Городнюк.
Треба сказати, що майже всі НПЦ в училищі розташовані в окремому дуже вдалому приміщенні. Семиметрова висота дозволила зробити його функціональним на двох рівнях, тобто фактично удвічі збільшити площу. На першому поверсі, як правило, розміщене навчальне обладнання, а на другому – навчальні аудиторії. У цьому ж приміщенні розміщено і кілька навчальних лабораторій. Центри і лабораторії учні, викладачі та майстри створювали разом.
Корпус будував ще в радянські часи трест «Поліссяводбуд», який на той час не мав обмежень в коштах, розповів Володимир Городнюк. А ще, за його словами, усю рослинність для озеленення території, яка складає понад 20 га, студенти та викладачі вирощують самі. Лише в цьому році на території закладу висадили більше тисячі дерев. Наприклад, самшит висаджено загальною протяжністю 7,5 тисячі метрів. Тож невипадково територія училища сьогодні більше нагадує ретельно доглянутий парк культури і відпочинку.
Гордістю училища є й Навчально-практичний центр «Сучасні деревообробні технології». Нові суперсучасні станки за допомогою людини здатні створювати дивовижні вироби з дерева. Але і це ще не все. Нині у ВПУ-22 повним ходом йде створення ще одного суперсучасного центру з дорожнього будівництва. У ньому будуть надсучасні автогрейдери, екскаватори, бульдозери, грейдери, асфальтоукладчики, автокрани і бульдозери. Техніка вже почала надходити в училище. А можливим це стало завдяки гранту. На початку осені заплановане урочисте відкриття цього навчально-практичного центу. Тож з відкриттям нового центру училище фактично повертається до витоків, коли готувало бульдозеристів, а нині почне готувати дорожників, машиністів дорожньо-будівельних машин. Випускники отримуватимуть права водія, тракториста, бульдозериста, автокранівника, екскаваторника. До речі, екскаваторників у нашій області більше ніхто не готує. А ще одним кроком у ногу з часом стане створення навчально-практичного центру з підготовки кухарів і кондитерів вартістю понад 20 мільйонів гривень. В училищі вже не один рік успішно готують перукарів, модельєрів, барменів. Заклад залишається багатопрофільним, попри те, що чимало ВПУ значно звузили кількість спеціальностей. На сьогодні підготовку фахівців з робітничих професій в училищі забезпечують 115 фахово-педагогічних працівників.
Не просто втриматися на ринку профтехосвіти,а бути серед лідерів
Уявіть собі, що з 1987 року, тобто уже 36 років, училище очолює Володимир Павлович Городнюк. Усе його життя тісно пов’язане з професійно-технічним закладом, де він вчився, працював майстром виробничого навчання і який очолює ось уже 36 років. І варто сказати, що усі ці роки стали роками успіху училища. Директор постійно опікується його розвитком, дбає про зміцнення матеріально-технічної бази. Був час, коли у ВПУ області скорочували середню ланку освіти, але у ВПУ-22 вона повністю збережена. Тож після планового переходу на нову концепцію освіти в Україні у 2027 році заклад має дуже гарні перспективи для подальшого розвитку.
Славна і героїчна історія ВПУ-22м. Сарни продовжується і в наші дні. На жаль, на полях війни з російським агресором гинуть і колишні випускники освітнього закладу. Вічна пам’ять полеглим та шана живим борцям!
• Василь Бурченя
