Аж три дні турковала «Горлиця» для мешканців краю, їхніх численних гостей з інших куточків України і навіть зарубіжжя. Для учасників свята пісні, танцю, різноманітних виставок та забав були передбачені всі необхідні зручності: «Мистецький двір» для майстер-класів, дитячі і спортивні майданчики, стрілецький тир, ярмаркові ряди, сцена для виступів гуртів та окремих виконавців, тимчасові контейнери для сміття і туалети. Чергували медики, пожежники…
Та й сама мистецька програма включала в себе заходи на будь-який смак. Тут були і «Наші хіти», і діджей-парад, і виступи кращих фольклорних колективів і гуртів з України, Білорусі та Польщі, конкурси вишиванок, пригощання традиційними стравами Березнівщини – східними млинцями, потравкою, грибною юшкою, марининськими соловями та кулішем, спортивні змагання та екскурсії…
Разом із ведучим фестивалю Зеником «горличани» й відкрили фестиваль українськими народними піснями, звичаями, запальними танцями. А поки свято набирало розгону, всяк мав можливість зазирнути в усі його мистецькі та торгово-виставкові закутки, щоб пройти майстер-клас у вишивальниць, художників, кобзарів, майстрів із виготовлення ляльок-мотанок, глиняного посуду, помилуватися ткацькими, різьбярськими, керамічними та гончарськими виробами, а заодно придбати їх, скуштувати козацьких страв, викувати в молодого симпатичного коваля собі монету на щастя, випити свіжого пива та посмакувати шашликом, скупатися в чистих водах ріки…
Туркотіла «Горлиця» на березі пригрітого ласкавим сонцем Случа, скликала люд, закликала на оглядини. Мою увагу в «Мистецькому дворі» привернула величезна люлька, підіперта плетеним тином. Тож охоче сфотографувався біля неї. Де ще таку потримаєш у руці! А зовсім поряд натрапив на самобутні вишивані роботи Галини Колесник із Житомирщини. Вони не лише гріли теплом свої кольорів, а й неабияк веселили. Особливо дотепними видалися вишивані майстринею шаржі з написами: «Пані начальниці з надією на поблажливість», «Вельмишановному начальнику з надією на милість», «Як тебе не любити, тещо моя!», «Ти – мій дід, ти – мій дід, а я – твоя бабка. Люби мене, шануй мене, щоб я була гладка!», «Завжди будь такою, не ставай каргою!»…
Помітив і цікаві живі портрети: юні артисточки у вишиванках збігають шнурочком з крутої надслучанської гори; хлопчата-козачата їдуть верхи на породистому коникові; молоді парубки майструють кобзу; кашовари чаклують над кулішем; сільські піснелюби готуються до виступу…
Зустрів тут і чимало знайомих. Тішилися довколишній природі і людським талантам. Та журилися. І знаєте чому? Чим ближче до вечора, тим більшало на березі Случа легковиків, вантажівок, наметів, вогнищ, матюкливих молодиків і сміття. Додавало смутку й те, що багато хто приїхав сюди не для того, аби доторкнутися до мистецьких талантів, а продемонструвати свою зверхність над природою.
Юрій Береза
