«Зробити щось красиве і вічне», «принести користь і собі, і людям», «творити щось власними руками» – такі думки опановували рівнянина Сергія Торулю ще з дитинства. А потім він опанував ковальство. Й опанував його так, що зараз саме пан Сергій – відомий коваль на Рівненщині, навчає цьому мистецтву інших, його скульптури прикрашають міста закордонних країн, а він й досі продовжує вдосконалювати власну майстерність.
“Залізяка” ніяк не піддавалася
Рівненський коваль Сергій Торуля ще з дитинства полюбляв робити різноманітні речі власними руками. Робити щось таке, яке б жило тривалий час. Однак саме у ковальську справу поринув пізніше – уже у зрілому віці.
Пан Сергій, часто буваючи за кордоном, вивчав культуру інших народів, дивився на їхні скульптури із дерева, з каменю, з металу, порівнював їх із роботами українських майстрів.
«Будучи інженером-конструктором за фахом, – розповідає Сергій Торуля, – я на власні очі побачив, що саме із металу можна робити практичні речі, які будуть міцними і довговічними. Та й із металу можна робити набагато швидше, ніж із дерева чи каменю. Зрозумівши те, чим я хочу займатися, пішов у ковальство.
Спочатку я спробував сам чомусь навчитися – думав, що все так просто: взяти залізяку, зігнути її, приварити... Спробував, а та «залізяка» ніяк не піддається! Тоді я почав цікавитися, де можна швидко і доступно освоїти ковальство. Побачив оголошення, що Рівненський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості якраз і проводить такі навчання. Тож я, на той момент приватний підприємець, не довго думаючи, звернувся туди. Навчався на коваля за власні кошти, бо тоді мав роботу. Пізніше мене направили отримувати практичні навички на підприємстві «Вільха» – тоді воно вважалося одним із найпотужніших у місті. А паралельно, звичайно, йшов в обласну бібліотеку, віднаходив потрібну літературу і вивчав усю інформацію про ковальство. А ще – передплатив журнал «Ковальська майстерність», знайомився із роботами українських та зарубіжних майстрів».
Важливо – черпати знання звідусіль
Проходячи виробничу практику на приватному підприємстві «Вільха», коли всі працівники залишали свої робочі місця й поверталися додому, пан Сергій залишався і реалізовував власні задуми. Ось що він говорить про перші його роботи із металу:
«Пригадую, до свята Маковія я зробив букет із квітів маку у вазі. Викував і макові голівки, і квіти, і листя. Цей виріб пізніше подарував директору підприємства. Потім з’явився журнальний стіл, якому дуже швидко заклад зміг знайти застосування. А після навчання перше, що я зробив, – ворота для батьків. Їх кував впродовж двох тижнів».
Важливим кроком в опануванні ковальського мистецтва було знайомство Сергія Торулі із, як він сам називає, «Дідом Петром» – досвідченим ковалем, у якого ця справа була спадковою.
«Мені порадили звернутися саме до Петра Оніжа, – ділиться майстер. – Він виявився дуже талановитою людиною, займався ковальством ще з дитинства. У нього і батько, і дядько, і дід були ковалями. Що цікаво, Дід Петро розповів мені, що він не дуже хотів вчитися на коваля, бо це була дійсно важка професія, однак батько його примусив. Тож так і кував він усе своє свідоме життя. І добився у цьому великих успіхів. Здобутими знаннями він залюбки ділився зі мною.
А далі були ковальські фестивалі: найвідоміший проходив у Івано-Франківську – «Свято ковалів». Ця область здавна славиться своїми майстрами, саме там знаходиться багато ковальських майстерень. Тож на цьому фестивалі я познайомився зі своїми професійними колегами, ознайомився із їхніми роботами, отримав новий досвід».
Роботи майстра представляють Україну у різних куточках світу
Вже понад десять років Сергій Торуля навчає й інших ковальській справі, працюючи майстром з виробничого навчання у Гощанському навчальному відділенні Рівненського центру профтехосвіти. Там він проводить майже весь свій час. Адже, крім зайнятості на роботі, й досі виготовляє скульптури «для душі».
Роботи, виконані паном Сергієм та його учнями, можна побачити у Гощанському навчальному центрі. Є серед них – олені, яких створили до Дня Святого Миколая, та герб Гощі. У Рівному – привертають до себе увагу лавка та гойдалка у формі серця, які розміщені у парку культури та відпочинку імені Тараса Шевченка.
Деякі металеві скульптури, які рівненський коваль робив у команді із іншими українськими ковалями, наразі знаходяться за кордоном. Так, одна скульптура, виконана в команді із івано-франківським ковалем Ярославом Паньківим, наразі перебуває в Австрії. За неї чоловіки отримали премію за «Кращу скульптурну роботу». Ще одна – у Франції, в департаменті Ер (Нормандія), і розміщена вона у колишній резиденції короля Луї-Філіппа. Інша – в чеському містечку Гельфштин. Там рівненський коваль зі своїми колегами представляли Україну на одному із ковальських фестивалів.
«Тоді ми виконали скульптурну роботу у вигляді ляльки-мотанки, – зазначає пан Сергій. – Ідею ляльки придумав художник, майстер по металу із Києва Ілля Поп’юк, який неодноразово брав участь у подібних заходах. Із командою ковалів я побував і в багатьох інших містах Європи…».
Кожному – своє
На думку коваля Сергія Торулі, головне для людини – правильно вибрати життєвий шлях. І, незважаючи на всі труднощі, не звертати з нього.
«Кожна людина в цьому світі для чогось створена, має певний талант, – ділиться чоловік. – Хтось співає так, що може торкнутися душі будь-кого, а інший – дуже добре танцює, і йому навіть не треба для цього напружуватися. Хтось може писати гарні пісні, оповідання, а інший – дуже швидко бігає і отримує від цього насолоду. Тобто, кожному треба зрозуміти й осягнути те, що у нього виходить найкраще. І не шукати якісь «легші» чи «важчі» шляхи. Треба виконувати справу так, щоб вона вам приносила задоволення, а іншим людям – користь. Ковальство – це те, що у мене виходить найкраще. А, взагалі, я вважаю, що будь-яку справу можна розвинути. Якщо в людини є талант до чогось, даний з народження, і якщо його розвивати, то людина може дійсно сягнути світових вершин».
• Спілкувалася Олександра Нагорна
