Газета «Вісті Рівненщини» +380678370541 +380675894919 +380362695137

Селище каменярів Томашгород потребує чистої питної води, очисних та дороги

Селище Томашгород розміщене між Рокитно і Сарнами, було центром селищної ради, а віднедавна, після децентралізації увійшло до Рокитнівської селищної територіальної громади Рівненщини. Томашгород — один з найбільших населених пунктів громади, тут проживає майже 2,6 тисячі людей. Томашгород має тезку — невеличке сусіднє село, яке раніше називалось Сехи і яке теж входить до Рокитнівської громади.

Томашгород справедливо називають селищем каменярів. Ще з якихось двадцять років тому тут діяло п’ять щебеневих заводів: «Поліссяводбуд», Білоруської залізниці, каменедробильний, Яровський, Заверічівський. Вони давали роботу тисячам людей не лише із селища, а й з довколишніх сіл. Ті мали дуже солідні зарплати. Недарма каменярі (не жартую) були бажані женихи у тодішньому Рокитнівському районі.

Джерел Голос України.

На жаль, депресивні процеси не минули і томашгородських щебзаводів, яким довелося пережити не кращі часи. Хтось змінив власника, а відтак і назву, залишився на плаву, як, скажімо, ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» (директор Андрій Шевчук), «Томашгородський каменедробильний завод» (директор Ярослав Лаврушко), ВП «Томашгородський кар’єр» філія ЦУП ПАТ «Укрзалізниця» (начальник виробничого підрозділу Олег Лапюк). А ось двом іншим — Яровському та Заверічівському — поталанило менше, вони тривалий час простоювали, а зараз (на рівні намірів) — відновлення їх роботи, що займе чимало часу. На заверічівському, кажуть люди, вже воду з кар’єра почали викачувати. Час покаже, чи це був «симптом» до одужання...

І все-таки каменярські професії й досі затребувані. Бо з «Великим будівництвом» і потребою в щебені, відсіві, запрацювали, знайшли інвесторів й щебзаводи у сусідніх Клесові та Вирах. Тому ті фахівці, які працювали на занепалих підприємствах Томашгорода, знайшли собі роботу там — їздять робочим автобусом. Але молодь томашгородська хоче великих зарплат одразу, тому й змінила роботу у рідному селищі на наймитування у Польщі та Чехії.

У Томашгороді є ще залізнична станція. Залізничники кажуть, що виконують роботу за трьох по професії, переживають за занепад залізниці, з вдячністю згадують часи Георгія Кірпи, коли вона розвивалася, і люди працювали в престижній галузі. Тепер навіть каса залізнична зачинена...

У селищі ще є Томашгородське лісництво Клесівського держлісгоспу, школа, два дитсадки, побудована п’ятнадцять років тому лікарська амбулаторія, де сімейні лікарі (на знімку справа наліво) Оксана Никонець та Любов Яцкевич приймають пацієнтів. Мають і «швидку», якою виїжджають на виклики. У Томашгорода — чимало проблем. Вони накопичувались роками. Дістались у спадок Рокитнівській селищній громаді, до якої в результаті децентралізації увійшла колишня Томашгородська селищна рада. Але, знаючи компетентність та наполегливість Рокитнівського селищного голови Григорія Таргонського, не сумніваюсь, що поступово їх вирішать. Звичайно, для цього потрібна буде допомога держави, бо проблеми глобальні, дорогі.

Про них розповів староста селища Томашгород Петро Хоменюк (на знімку), який до цього тридцять років пропрацював землевпорядником:

— Найперша — проблема питної води, у ній великий вміст заліза. Тож потрібна нова станція знезалізнення води. А це нашій громаді самій фінансово не осилити...
І тут хочу звернутись до керівників Рівненської ОДА, щоб підказали і допомогли розв’язати цю проблему громаді. Тим паче, що в області діє програма по питній воді.

— Ми залучали фахівців Національного університету водного господарства і природокористування, щоб вони вивчили цю проблему, ще коли Томашгород був центром селищної ради. Вони оглянули наші дві свердловини, виробили три варіанти розв’язання проблеми, на що потрібні кошти, — продовжує Петро Хоменюк. — Ось так і перейшли у Рокитнівську громаду з цією проблемою...

— Очисні споруди — це тільки назва. Вони конче потрібні. Приїздять різні перевірки, журять нас, а що ми можемо зробити, якщо не маємо таких коштів на нові? У нас є проект у цінах 2012 року, ми його тричі оновлювали, подавали через екологічні обласні інстанції на всілякі конкурси, але його фінансування все відкладали. Тепер, звичайно, ціни зросли удвічі, і на його реалізацію потрібно буде набагато більше коштів, — каже староста.

— Ще одна проблема — дорога від Клесова до Томашгорода, — продовжує він. — Вона у ритвинах, змушені на трасу Київ — Чоп виїжджати п’ять кілометрів грунтовою дорогою, яку підтримують у належному стані на добровільних засадах керівники щебзаводів. Дякуєм їм за це, — каже Петро Хоменюк.

— Томашгороду нема куди розвиватись — його підпирають ліси. Маємо лише клаптик землі для 10-11 атовців під забудову. А загалом у нас їх до двадцяти. Але дехто вже отримав ділянки в

Фото Василя СОСЮКА.

#Томашгород 

Читайте також

К сожалению, браузер, которым вы пользуетесь, морально устарел,
и не может нормально отображать сайт.

Пожалуйста, скачайте любой из следующих браузеров: