Анастасія Сірук та її чоловік Сергій – боєць 12-ї бригади спецпризначення «Азов» – влаштували весільну фотосесію біля Донецької стели менш ніж за 20 кілометрів від лінії фронту. Як виникла ідея фотосесії та чому Анастасія і Сергій називають стелу символом свого кохання – дізнавалися кореспонденти Суспільного.
Запоріжанка Анастасія та житель Рівного Сергій познайомилися три роки тому в Запоріжжі. Дівчина розповідає: вони закохалися з першого погляду і майже одразу почали зустрічатися:
– Окупанти прийшли на нашу територію, але саме через це ми і познайомилися. Я в Рівному до цього не була, а він у Запоріжжі один раз за все життя. Отак нас доля звела.
Сергій – військовослужбовець 12-ї бригади спецпризначення «Азов». До війська він долучився на початку повномасштабного вторгнення. Анастасія розповідає, що перші пів року їхні стосунки були дистанційними.
– Ми з Сергієм побачились всього один раз на 10 хвилин. Він поїхав на позиції. Зв’язку фактично не було. Він вилазив, як і багато його побратимів, на якісь дерева, на якісь хатки, аби знайти хоч якийсь зв’язок, на хвилину подзвонити і сказати, що все добре, «я живий, здоровий». Отак ми прожили, мабуть, пів року, десь так.
Та і зараз, зізнається дівчина, бачитись із коханим майже немає можливості:
– Бачимось ми, коли його відпускають у короткострокове звільнення, у відпустку або, на жаль, на похоронах побратимів. Ось це наша можливість побачитись. Або коли я їжджу в Донецьку область.
Одружилися закохані торік у вересні. За словами Анастасії, тоді і зародилася ідея весільної фотосесії біля Донецької стели. Втім, реалізувати її вийшло лише цьогоріч у лютому.
– Це було заплановано просто за один день. Весільну сукню я дістала зі своєї шафи, Сергій надягнув свою форму. Ми сіли всі разом у машину о шостій ранку. Було дуже холодно, і підготовка у нас була така: не забути фату, не забути те, що взути, взяти грілки якісь.
Анастасію готували до фотосесії прямо в авто біля стели, згадує дівчина:
– Зачіску ми робили прямо в машині, сукню одягла теж в машині. Це було дуже складно – в машині одягнути пишну весільну сукню. Але ми впоралися.
Попри вітер, мороз та близькість до лінії фронту, знімальний процес майже не зупинявся.
Анастасія зізнається: коли чоловік на позиціях, без нього важко, хоча вони і намагаються зустрічатися за допомогою відеозв’язку:
– Ти бачиш пари якісь, у них є можливість бачити чоловіка. Тяжко, коли якесь свято і твій чоловік не може приїхати, але хто, як не ми, хто – як не він... Я знаю, що ця відстань колись закінчиться, все це закінчиться, і ми будемо разом.
