До старту Євро-2012 в Україні та Польщі залишається менше року. Чиновники від малого до великого наввипередки рапортують про підвищення мовної кваліфікації міліції, обслуговуючого персоналу в готелях та в сотий раз обіцяють обладнати вздовж маршруту гостей дублюючі дорожні та туристично-інформаційні знаки основними європейськими мовами. Однак, як часто буває в країні, що зветься Україною, обіцяти – ще не значить виконати. І здається, мало кого цікавить, як орієнтуватиметься у часі та просторі майже мільйон іноземних туристів, які планують відвідати Україну наступного червня під час Євро. Скільки із них по дорозі зі Львова до Донецька здійснить вимушену, або заплановану зупинку в Рівному так само не ніхто прораховував. Як не прораховував, мабуть, ніхто й те, чи зможуть іноземці почуватися в Рівному не те, щоб як у себе вдома, а хоча б просто затишно і комфортно. За рік до старту чемпіонату «протестувати» обласний центр на готовність приймати інтуристів спробували рівненські журналісти – кореспондент «Вістей Рівненщини» Сергій Табаков та фрілансер Юрій Драчук. Перевтілившись у австрійських футбольних фанатів, газетярі на одну добу «зупинилися» у Рівному.
За легендою два «друга-туриста» - Франк (Сергій) та Петер (Юрій) – мешканці Відня. Три роки тому їх рідне місто стало столицею останнього чемпіонату Європи з футболу, який спільно приймала Австрія зі Швейцарією. За рік до старту чергової європейської першості хлопці вирішили перевірити як прийматимуть жителів ЄС у країні, мешканці якої здавна славляться своєю чемністю та гостинністю.
“Озброївшись” англійською та німецькою мовами, новоявлені фанати австрійського футболу розпочали тест. На голові – бейс, за плечима туристичний рюкзак і фірмова західна посмішка з реклами «32-норма». Старт опівдні – на центральному вокзалі. Саме о цій порі залізнична брама Рівного найбільше нагадує велетенський мурашник. На пероні – ніде яблуку впасти. Рівняни томно чекають на сімферопольський поїзд. Перші «піддослідні» – немолода пара з трьома велетенськими валізами. Чоловік нервово докурює цигарку, жінка, присівши навпочіпки, читає модний журнал.
- Привіт, не підкажете, де можна придбати карту Рівного, - випалив неначе кулеметник мій псевдо австрійський друг німецькою мовою. Оглянувши «німця» зневажливим поглядом, так як поважні леді часом позирають на безпритульних, жінка з огидою відвернулася, а чоловік диявольським позирком вказав на яку «літеру нам дорога».
- Вся справа у німецькій, її мало хто розуміє, - вирішили ми з Петером, й надалі спілкувались із перехожими, винятково англійською. Реакція старшого покоління на те ж питання, але вже мовою Шекспіра, особливим різноманіттям не відрізнялася – той самий нуль по фазі. Виручили підлітки, які чекали на той же поїзд і від нічого робити вирішили позагравати з іноземцями. «Ви туристи?», - спробувала завести бесіду англійською мовою дівчинка із довгим рудим волоссям і, отримавши ствердну відповідь, нарешті виклала, як дістатися до найближчого газетного кіоску. Напутнім бонусом від дівчини стало припущення, що карта Рівного нам не знадобиться, оскільки її англомовного варіанту швидше за все не існує в природі. Припущення панянки виявилося слушним. На питання англійською «Чи можна у вас придбати карту Рівного?» продавчиня кіоску спромоглася видавити з себе фразу «ніхт ферштейн», що на мові Гете означає «не розумію», тож нам із Петером довелося корегувати легенду і до переліку відомих мов додавати ламану російську. «Карта. Английский. Купить». – “А карта. То так і кажіть”, - обурилася продавчиня і почала порпатися у купі папіряччя. «Інгліш, бітте, Англійський веріент», - ледь стримуючи сміх, скомандував Петер. – “А нє, англійської нема. Хочете, беріть таку як є”.
Така, яка є, у нас із Петером вже була й до того, тож чемно ретирувавшись, ми вирушили у пошуках транспорту, який за рік розвозитиме туристів готелями. Таксі.
- Ну, з цими то точно проблем не буде. Їх біля вокзалу – хоч греблю гати.
Інтрига крилася лише у вартості проїзду.
«Хей, друже, до найближчого готелю не підкинеш», - кинув я англійською першому зустрічному таксисту. Описувати словами те, як радісно забігали оченята та порозовішали щічки у нашого випадкового знайомого – справа марна. Ви коли-небудь бачили вираз обличчя людини, яка щойно виграла мільйон доларів? Я теж не бачив, але, здається, що виглядати це має саме так, як виглядало у таксиста. Від радощів власник автівки із шашечкою на даху навіть дозволив собі панібратство, і, тряхнувши мене по плечу, видав: «Куда йедєм, зємлячкі?».
Від слова «зємлячкі», яке хазяїн автівки вжив до «австрійських туристів», стало моторошно. На хвилину навіть здалося, що таксист із металевими зубами – далекий родич австрійського композитора Йоганна Штрауса. «Так куди вам?», - не заспокоювався «земляк». – «Хоутел», - ще раз пояснив Петер, чим ввів таксиста у глибокі роздуми. «Вам будь-який?», - про всяк випадок уточнив «родич Штрауса», чхаючи на те, що його потенційні клієнти ні бельмеса українською мовою. «Хоутел», - повторив я, після чого «Штраус» люб’язно відчинив багажник, натякаючи на те, що ми домовились і він готовий посприяти. «Хау мач», - не розгубився Петер, виймаючи гаманець, набитий євро і доларами, мовляв «скільки коштує?».
- За полтіннік довезу, фіфті, - раптом згадав англійську «правнук» композитора, одночасно полохливо поглядаючи на сусідні машини таксі та своїх колег.
Цікаво, в який готель збирався везти «родич Штрауса» своїх «земляків» за 50 гривень?
- Нам потрібен готель «Мир», - несміливо видав Петер англійською. До честі таксиста, почувши назву готелю, він не став саджати нас в машину, їхати в Здолбунів, зі Здолбунова на Боярку, з Боярки на Ювілейне і лише після того - у готель «Мир». Він просто ткнув пальцем у сторону проспекту Миру. «Вам потрібен «Мир?», - так до нього рукою подати. Ідіть прямо по цій вулиці і вийдете прямісінько на нього, - скорботним голосом видав із себе таксист, морально прощаючись із «полтінніком».
Далі буде…
З наступної розповіді про пригоди Франка та Петера у Рівному, ви дізнаєтесь, як хлопці поселялися у готелях Рівного, харчувалися у міських «забігайлівках» та кружляли міським транспортом у пошуках визначних пам’яток.
Сергій Табаков
Юрій Драчук
