Рівнянку Надію Левчик у 12 років разом з родиною вислали у Хабаровський край. Туди вона потрапила через батька та брата, яких звинувачували у співпраці з УПА. Про життя на засланні та участь у становленні української державності репресована розповіла Суспільному.
Це четвертий матеріал із циклу до Дня захисників та захисниць України, який відзначають 14 жовтня.
"Я пам'ятаю, як було годин п'ять ранку, і "собирайся бабка" казали, "на вішалку". Мама думала, що вішати будуть, чи що", — ділиться спогадами репресована Надія Левчик.
Рівнянка пригадує 1948 рік, тоді її разом з родиною репресували у Хабаровський край.
"Дітей, які в поїзді народжувалися, викидали. З поїзда брали та викидали, це правда... З поїзда, снігу було повно і бараки побудовані. В тих бараках ми всі жили. І чоловіки, і жінки. З одної сторони — нари й з іншої сторони нари, посередині буржуйки", — розповідає пані Надія.
Туди вона потрапила через батька та брата, яких звинувачували у співпраці з УПА. На той момент їй було 12 років.
"Я і сама записки носила. Батько продав партизанському пану коня на базарі з сусідом і от за це йому дали 25 років. А брат старший насправді був зв'язковим. Їм по 25 років дали. Брат сидів в тюрмі з батьком. Він — в Караганді, а батько в Норильську був. І став писати — Закарпатський воєнний округ. І їм замінили 25 років на п'ять. Але вони відсиділи шість", — пригадує жінка.
У Хабаровському краї Надія Левчик працювала кухаркою, одружилася з Сергієм, народила двоє дітей.
"А це чоловік мій в тюрмі, він кухарем робив. Як приїхав з Москви чин високий, і брав, і їв, і сказав: "не будеш ти в тюрмі більше сидіти, посидиш ще рік і я тебе звільню" і звільнив. Сподобався він йому. Він дуже спокійний. А це я з чоловіком. Я не знаю, чи є ще такі. Ніколи грубого слова, ні матюка не було", — розповідає про свого чоловіка Надія Левчик.
У свої 85 років пані Надія веде активний спосіб життя, ходить пішки, займається господарством.
"Їду в ліс, то рано встаю, о шостій годині, а город саджаємо, не продаємо, тільки їмо самі", — каже жінка.
Про воєнні злочини на території України, які зараз вчиняє російська армія, Надія Левчик реагує так:
"Хлопців шкода, що робиться на сході... Всі казали, що не нападе, а тут — напав. Він хвора людина, на голову він хворий. Він вже бачить, що йому все, а воно ще лізе. Такого тоді не було, такої жорстокості. Навіть німці такого не робили, есесівці робили, німці — ні".
Зараз жінка продовжує ідеологічний рух батька та брата. З 1989 року брала участь в проукраїнських акціях: за визнання України незалежної та становлення української автокефальної церкви у регіоні.
Чи вдалося її життя Надія Левчик відповідає ствердно: вийшла заміж, народила дві дочки, має трьох внуків, вісім правнуків.
