Бо тут - у прямому сенсі цього слова - її коріння. А називається ця місцина Родовим Помістям. Або ж іще - особистим простором любові.
Родове дерево
Що ж таке це «Родове Помістя»? Коли я їхала у відрядження в Іванчі, то розмірковувала над цим питанням. В уяві виникало величезне господарство, над упорядкуванням якого працювали цілі покоління родини Кулаїв. Логічно? Але усе виявилося не так, як думала. Будинок – це лише укриття від холоду чи спеки, тож він практично не має ніякого значення, а помістя – це справжній Едемський сад, висаджений особисто, де кожне дерево – це історія, а окремі з них ще й несуть інформацію про предків, адже висаджені на їхню честь. Над благоустроєм цього місця справді мають працювати усі члени родини. А їх справу продовжувати нащадки. Отож заклав своє помістя Володимир Васильович вісім років тому, а згодом планує передати естафету дітям Андрію та Яні. Хоче господар висадити дерева і на честь своїх онуків. От тоді вже помістя по праву називатиметься родовим.
Ідеєю створити таке помістя Володимир Васильович загорівся, коли прочитав книгу Володимира Мегре «Анастасія», в якій автор розповідає про своє знайомство з жителькою тайги Анастасією. Вона навчає автора, як можна створити свій «простір любові» (якщо хочете, «рай на землі», чи те саме родове помістя), а письменник у свою чергу передає ці знання читачеві. І ось, прочитавши цю книгу, пан Володимир вирішує за всіма правилами створити своє помістя. А це, за Мегре, мусить бути ділянка розміром в один гектар, на якій треба висадити щонайменше 350 видів рослин. По периметру мають рости дерева та кущі у вигляді живої огорожі, а всередині цієї площі розпланувати місце для зведення будинку з екологічно чистих матеріалів, аби його можна було потім утилізувати без шкоди для природи, та різні господарчі будівлі.
Мета створення садиби – повернення до коренів людини – у лоно природи, то ж тут не місце водопроводу, каналізації та навіть електриці. Здобутки цивілізації благами не вважаються, бо навпаки, вони завдали людству непоправної шкоди, відірвали людину від її витоків. Тільки тримаючись свого роду і плекаючи своє родове помістя з покоління в покоління, людина здобуде справжнє щастя та виконає своє призначення – творити прекрасне і добре з допомогою Бога. На жаль, в одній статті неможливо передати усю суть філософії Володимира Мегре, це досить важко. Навіть люди, які вивчають його книги роками, перечитуючи їх повторно, вкотре знаходять між рядками нові істини. Однак можу сказати, що головне, за переконаннями письменника, позитивне мислення, гармонійне співіснування людини з природою, суспільством. Також автор закликає творити прекрасне за допомогою Бога та усім серцем і душею шанувати свій рід. У цьому призначення та щастя людини.
Володимир Васильович недовго думав, яку саме обере ділянку для створення свого райського куточка. Нещодавно він отримав у спадок від своєї бабусі Віри пай. Тож ця земля підходить якнайкраще, адже вона віддавна належить родині. Тут уже є ставочок, обов’язково має бути криниця, місце для якої господар позначив вербами, осиками та осокорами, адже вони підтягують воду ближче до поверхні землі, - тож згодом і криницю легше буде викопати. Буде й пасіка, але без традиційних вуликів, поставляться три порожні всередині колоди. Також має бути місце для фруктового саду та невеличка ділянка для городини. І тут теж усе продумано до найменших дрібниць. Ця земля розташована посередині посадки, тож добривом для майбутнього городу слугуватиме компост – благо від опалого листя його буде вдосталь. Овочі будуть вирощуватися екологічно чистими, без використання будь-якої хімії. А зараз родова земля радує господаря щедрими врожаями ягід та грибів.
Тут уже висаджені дерева для майбутніх альтанок та літньої спальні. Перевага ж надається дикорослим деревам, як от бук, дуб, клен, граб, береза тощо.
Ангели-охоронці
У великій шані в господаря кедр, саме його або дуб, садять як головне Родове дерево, адже ці дерева живуть півтисячі, а то й тисячу років. Поки Родового дерева Володимир Васильович не має, адже, на жаль, ті кедри, які він посадив, не витримали нинішнього спекотного літа. А вже зараз радують око дерева на честь прадідів. У цьому йому допомагала, попри поважний вік, навіть мама Віра Арсентіївна, адже син дуже хотів, аби й вона долучилася до справи, яку пам’ятатимуть нащадки. Тож тепер тут ростуть дерева патріархів роду – дідів-прадідів Арсенія, Йосипа, Тадея, Тиміша, Карпа, батька Василя та бабусь Оксани, Домни, Віри та Марії. Також тут написаний родовід за допомогою живих «букв» - дерев. Тобто роль літери А зіграла акація, Б – береза, і так далі, тож зрозуміти, що це літопис роду, розшифрувати та прочитати його зможуть лише близькі члени родини. А діти Андрій та Яна, вірить Володимир Васильович, хоч зараз і не дуже вникають в ідею батька, та згодом все ж продовжать цю справу, адже ставляться до його праці з повагою.
Володимир Васильович переконаний, що душі померлих близьких, якщо їх згадувати з любов’ю, обов’язково залишаться в родовому помісті, а пізніше переродяться в онуках. Ну а зараз вони - ангели-охоронці для усього роду, які здатні зупинити будь-кого, хто наважиться зі злими помислами прийти у Родове Помістя, обернувши цей негатив проти самого ж агресора.
Бюрократична тяганина
Зараз, треба сказати, ці ангели-охоронці стали б Володимиру Кулаю у великій пригоді. У цей затишний куточок, який чоловік дбайливо створює уже майже десять років, хоче увірватися «технологічний прогрес», якого Володимир Васильович так старанно уникає. Справа в тім, що якраз поруч із його садибою проводиться високовольтна лінія «Кузнецовськ-Київ», а одну опору хочуть поставити аж у самісінькій середині Родового Помістя. Це, каже Володимир Кулай, є наругою над його переконаннями та безцеремонним втручанням у його приватне життя та приватну власність. А як же інакше? Скажіть, хто б хотів, аби на його подвір’ї (а тут, нагадаю, родина збирається будуватися) поставили підпору для високовольтної лінії, та ще й напругою 750 кіловольт?
Ще у 2010 році під час зустрічі пайовиків із представниками «Укренерго» пан Володимир повідомив усіх про те, що на своєму паю він заклав Рдове Помістя і що не погоджується, аби через його землю вели цю лінію. Проте тоді його запевнили, що у цьому немає потреби, адже, за проектом, ця лінія буде проходити значно лівіше. Однак, на жаль, представники «Укренерго» свого слова не дотримали – електричні підпори уже стовбичать по обидва боки земельної ділянки. Щоб завершити роботи бракує лише однієї підпори, яка має стояти по центру Родового помістя. Згоди Володимир Кулай на це не дає, тож підрядники довгенько чекали, поки йому набридне боротися з бюрократичними перепонами. А коли побачили, що чоловік не відступить, уже навіть були готові виплатити йому грошову компенсацію.
Однак Володимир Васильович каже, що відступити – значить зрадити себе, свій рід та Бога. Поки ж він боронить свої конституційні права, пишучи листи-звернення до органів місцевої влади та навіть до Прем’єр-міністра та Президента. Листи отримував і президент Янукович. Та, на жаль, реакції високопосадовців на свою проблему чоловік не побачив. Уже давно існує Проект Закону України «Про родові помістя», тож про таке явище народні обранці знають. Більше того, таких помість в Україні уже багато, і вони об’єднуються в цілі родові поселення, тож не варто дивуватися чи крутити пальцем біля скроні (як дехто робив), вважаючи проблему Володимира Кулая незначущою. Навіть не сприймаючи переконання пана Володимира за істинні, все ж варто було б поважати його право жити так, як йому цього хочеться. Ось на разі з такими проблемами він сам на сам стикнувся, та віриться, що уся паперова тяганина незабаром вирішиться, і чоловік зможе повернутися до справи усього свого життя.
• Анна Легка
