Перехід із війни до цивільного життя — окрема боротьба. Поранення, тривале лікування, пошук нового сенсу і свого місця після фронту — шлях, який доводиться проходити багатьом ветеранам.
Своїм досвідом і порадами ділиться ветеран Сергій Білань — представник Рівненського обласного осередку ГО «Захист Держави», який добровольцем став на захист України, а згодом після двох поранень і складного відновлення зміг знайти нову опору в громадській діяльності, адаптивному спорті та підтримці інших ветеранів.
Ось його поради тим, хто зараз лише починає свій шлях повернення до цивільного життя.
Не закривайтеся в собі — поруч завжди є люди.
«Після поранення мені було дуже важко. Ліва половина тіла була паралізована, я був лежачим. Ще вчора — захисник, а сьогодні дружина годує з ложечки. У такі моменти в голову приходять дуже темні думки. Я найбільше боявся, що стану для всіх тягарем.
Мене витягнули моя дружина і мама. Вони були поруч щодня. І думка про дітей — що я ще маю для них жити і щось зробити. Тому моя перша порада — не залишайтеся наодинці зі своїм болем. Родина, побратими, інші ветерани — це люди, які можуть втримати, коли самому дуже важко.»
Шукайте реабілітацію і нові можливості — навіть коли здається, що шансів немає.
«Я постійно шукаю реабілітації. Навіть коли перебуваю на одній — вже шукаю наступну. Бо знаю, наскільки це важливо.
Так я випадково натрапив у соцмережах на програму “Титани під вітрилами”. Подав заявку і навіть не дуже вірив, що це реально. Коли мені передзвонили і сказали, що я можу поїхати — я був шокований. Це була реабілітація на Тенеріфе.
Коли я дізнався, що це переліт на Канарські острови і подорож під вітрилами — в мене просто відняло мову. Але ціна була близько 4000 євро. Для моєї сім’ї з моєю однією пенсією це було нереально.
Тоді, з’ясувалося, що 3000 євро компенсують спонсори, а на решту суми волонтери порадили відкрити збір. Чесно скажу — я вже не дуже вірив. Але люди закрили його всього за два тижні. І я зрозумів ще одну важливу річ — світ не без добрих людей.»
Дозвольте собі знову побачити світ і відчути життя.
«Поїздка на Тенеріфе стала для мене справжнім перезавантаженням. Нас було понад 90 людей, ми ходили горами, плавали в океані, багато спілкувалися.
І знаєте, що мене найбільше вразило? Коли ми прилетіли, я вперше за довгий час відчув тишу без сирен. Побачив людей, які живуть звичайним життям. Я знову відчув спокій і зрозумів, що світ великий, красивий, і що життя триває. І ще я тоді дуже чітко зрозумів: Україна теж може жити так. Але для цього нам потрібно багато працювати.»
А ще, відчути життя є де і в Україні. Реабілітація в наших рідних Карпатах перезавантажила мене й мотивувала до подальших дій і до відновлення. Без Карпат не було б Тенеріфе!
Якщо старі справи більше не виходять — шукайте новий спосіб бути корисним.
«Я дуже любив працювати з деревом. Робив художню різьбу, створював точні копії середньовічних кораблів. Коли мені стало трохи краще, я спробував повернутися до цього. Але рука вже не працювала як раніше.
Це був дуже важкий момент. Тоді я подумав: якщо фізично не можу робити те, що робив раніше, то все одно можу бути корисним. Так у моєму житті з’явилася громадська діяльність і робота з ветеранами в ГО «Захист Держави».»
Рухайтеся — спорт допомагає повернутися до життя.
«Я ще до війни займався спортом: був кандидатом у майстри спорту з боксу, грав у баскетбол, бігав. І, як кажуть, колишніх спортсменів не буває.
Саме тому я створив ГО «КРАС» і почав розвивати адаптивний спорт. Важливо розуміти: це не про медалі і рекорди. Це про психологічне відновлення.
Коли ти займаєшся спортом, особливо разом із побратимами, в голову не лізуть погані думки, починаєш по-іншому дивитися на життя. І розумієш: так, світ вже не буде таким, як до війни. Але в ньому все одно можна жити, розвиватися і рухатися вперед».
І головне, що я хочу сказати кожному ветерану: «Брате, не переймайся — ти не один. Як на війні був взвод, де один за всіх і всі за одного, так і тут. Ми разом. І ми знаємо, що робити. І будемо це робити.»
