У п’ятницю
Пішов. Сказав, що кохання минуло, і він більше не може змушувати себе бути зі мною. Просив зрозуміти і просто відпустити – без зайвих слів, сліз і пояснень.
Що ж робити мені, якщо всі мої думки, всі мрії - про нього.
Через кілька днів
Вже три дні не виходжу з квартири, на роботі сказала, що захворіла. Три дні мої очі не просихають від сліз. Три дні мобільний безрезультатно вібрує на ліжку – сотня пропущених дзвінків від друзів і жодного – від нього. Глибока депресія заповнила лабіринти моєї розбитої душі.
Через тиждень
Написала йому СМС: мовляв, живу, як жила… Хоч іноді сумую за ним. І може, він змінить своє рішення, повернеться до мене і врятує від жорстокої самотності…
Наступного дня
Телефон заграв звичну мелодію. СМС. Від нього. Серце виривалося з грудей, руки тряслись від переживання. Відкрила, а там дві скупі літери: «Ні»…
Через 2 місяці
Намагаюся хоч якось влаштувати своє життя. З головою поринула в роботу, постійно кудись біжу, чимось заклопотана. А ще все частіше сумними акордами в серці бринять думки та слова, виливаючись на папір ажурним плетивом поезії. Скільки віршів я йому присвятила, як мережила римами свої почуття до нього! Хоча… Він ніколи їх не слухав, не розумів і навіть не намагався.
Ще через 3 місяці
Незабаром у нашого спільного друга день народження. Я наполегливо працюю над своєю зовнішністю. Новий одяг, сміливий макіяж, манікюр, стильна зачіска. Хочеться бути чарівною. Лише для нього.
А він прийшов на свято зі своєю новою пасією. Та куди мені до неї… Вона ж як модель із обкладинок гламурних журналів. Він навіть не глянув на мене… жодного разу не спрямував погляд у мій бік.
Наступного ранку
Жахливий головний біль. Здається, я все-таки не витримала вчора болю душевного. Після кількох зайвих келихів вина вирішила помститися йому. Що то був за хлопець? Не пам’ятаю, як його звати. Бідолашний, йому довелося добре настраждатись, поки він зумів мене, майже нерухому, доставити додому. Пам’ятаю, ще й намагалася довести йому всім відому істину «Всі чоловіки сво…». І як можна було впасти так низько?!
Ще через 3 місяці
Усі намагання забути його ні до чого не призвели. Як і раніше, моє серце билось лише від думки, яка заховалася десь у закутках моєї свідомості, що він ще повернеться до мене…
І раптом телефонує мама. Так, між іншим, сказала, що незабаром в нього весілля. Здається, та дівчина ще й вагітна. Та як же? Як? Хіба вона краща? Я ж для нього… Я ж йому… Хіба ще знайдеться така, яка буде так прощати, так терпіти, так беззастережно і так безмежно любити?!
Він одружується… Він вже ніколи не стане моїм, ніколи. Усі сподівання, якими жила досі, розбилися, мов кришталь, впавши у прірву гіркої правди. Чому? Чому доля така жорстока до мене? Невже я не заслуговую на щастя? Мені ж потрібен він, лише він один, єдиний…
Того ж дня ввечері
Я зачинила двері ванної. Взяла лезо. Готова була зробити вирішальний рух по венах, і тоді уже назавжди позбавилася б цих страждань. В той момент мені не шкода було мого життя. Я знала одне: воно все одно нічого не варте без нього …
І тут хтось постукав у двері. Один раз, потім вдруге. До ванної кімнати долітали уривки фраз моєї подруги. Вона єдина знала, що коїться зі мною насправді, а коли мама, після безуспішних спроб зв’язатися з дочкою, подзвонила до неї, подруга все зрозуміла і вже через 10 хвилин стояла біля дверей квартири і благала не робити дурниць.
Як же я їй все-таки вдячна! Вона зупинила мене, зупинила! Подряпини на руках від леза, дякувати Богу, через кілька днів загоїлись. Я жива…
Ще через 2 роки
Він приїхав учора. Подарував величезний букет моїх улюблених польових волошок. Після романтичної вечері зовсім несподівано для мене, як справжній джентльмен, став на коліно і запропонував одружитись.
Як приємно було сказати йому «Так!» – єдиному й неповторному. Він зумів зібрати докупи уламки мого розбитого серця і загоїти всі рани, роз’ятрені отрутою розчарування попередніх стосунків. Тепер я знаю, що відчуваєш, коли люблять тебе. Я зуміла стерти з пам’яті всі записи, пов’язані з минулим. Тепер у мене є все: кохана людина, гарна робота, рідні та друзі, які завжди підтримають…
Не треба створювати свій ілюзорний світ і ховатися в ньому від дійсності, не можна бути одержимою минулим і жити лише спогадами. Слід підняти очі і побачити, який прекрасний світ, як багато людей, готових розділити з тобою хвилини радості і смутку. А ще кохати… щиро та безмежно, сьогодні й навіки.
P.S. Тепер мої вірші сповнені радості й оптимізму. Вони аж просякнуті ароматами кохання і польових квітів. Як добре, що їх є кому цінувати.
• Катерина Лісова
