Працювали і вдень, і вночі, не покладаючи рук, аби заробити на шматочок хліба. Бідність породжувала все: і сварку, і ненависть, і біду. А коли доля подарувала тебе - жити стало ще важче. Працювати потрібно було ще більше. Саме тяжкий труд став смертним катом твоєму батькові. Він помер прямо на робочому місці. А я завжди в його смерті винила й виню кляту бідність... Тут Мотря не втрималась, залилась ще гіркішими слізьми. Старечі груди невпинно зносились догори, а з уст чулись лише одні зойки. Руки трусились так, ніби вони щойно були задіяні в непосильному для людини її літ труді. Сергій сидів за столом, підперши обома руками важку, як камінь, голову. Сльози дріботіли на білу скатертину, яку того ж вечора застелила мати. Але хлопець на це не звертав уваги, його мозок затуманився іншим. Важкі часи настали для парубка, адже мати, яка виростила його, виховала, просила зробити важкий для нього крок, після якого хтозна чи втримається він на ногах, чи просто впаде, спіткнеться на рівному місці. І якщо станеться найгірше, чи зможе взагалі коли-небудь вибратись з тієї ями, яку з волі матері розпочав копати. І серце Сергія розм’якло від пролитих за нього сліз старої матері. Змушений був відмовитися від власного щастя, тільки щоб старенькій було добре, щоб більше не плакала. Шоком стала невтішна новина для дівчини Сергія, коли розповів їй усю правду.
Своїми словами хлопець тяжко поранив ні в чому невинну Ганну. Цього разу їхня зустріч закінчилася швидко. Кожен, йдучи додому, зрошував стежку слізьми розлуки. Важко було уявити, як зможе Сергій жити без Ганни, а Ганна без Сергія. Але в житті буває все. Не повірити цій аксіомі зможе тільки той, хто народився лише вчора. Невдовзі Мотря знайшла заміну Ганні - небідну доньку секретаря сільської ради Наталю. При зустрічі з нею Сергій ніяковів, не міг вимовити бодай десяток слів. А в думках завжди був з коханою дівчиною. Не забував її. Наталя прагнула заспокоїти душу стражденного хлопця, але не могла. Проте тішило її одне: невдовзі вона з Сергієм стане на рушничок щастя. Уже й з датою весілля визначилися - і тут постаралась “дбайлива” Мотря. З кожним днем, який наближав Сергія до весілля, жити ставало все нестерпніше. Якийсь невидимий тягар непрохано налягав на тіло. Усі його думки розбрелися в різні сторони, лише одна залишилась: як жити після весілля з байдужою серцю дівчиною? День, в який мала відбутися ця визначна сімейна подія, приніс теплу сонячну погоду. Усі раділи, метушились у передвесільних клопотах. Але Сергію було не до радощів, він не знав, що робити, де ступити та що говорити. А тут, мов грім серед ясного неба, селом пронеслася страшна звістка: Ганна втопилася! Залишена нею передсмертна записка останній раз доводила безмежну любов до Сергія. А з життя пішла тому, що просто не могла жити на світі в день весілля коханого. Важко навіть уявити, що коїлося з хлопцем, коли почув про трагічну смерть Ганни, яка стала жертвою їхнього кохання. А в цей час у будинку Мотрі на смерть дівчини ніхто не зважав. Усі готувалися до весілля, жартували. Особливо щасливою виглядала господиня. Вона, зайшовши в кімнату до сина, з радістю промовила: - А знаєш, який весільний подарунок приготував твій тесть? - почала інтригувати стара. - Машину! - аж підстрибнула Мотря, сказавши це слово. Сергій мовчав. Його язик був важкий, мов колода. Тільки згодом зміг видавити: - Буде вам на чому, мамо, до мене на могилу приїздити... Мотря побіліла. - Що це ти, сину, верзеш? Негоже говорити таке в день свого весілля. До обідньої пори на подвір’ї, де мали музики грати весільних пісень, грали похоронні.
Страшне лихо миттєво ввірвалося в дім. Сергій пішов стежкою, яку проклала для нього кохана Ганна. На тому ж місці, де втопилася дівчина, односельці знайшли й бездиханне тіло Сергія. Після того, як тіло парубка принесли та поклали на диван, Мотря ще довго не могла прийти до тями. Усю її тіпало й трусило. Серце боліло так, ніби було придавлене чимось важким. - Синочку мій! Дитинонько! - хрипіла, заливаючись слізьми Мотря. - Сьогодні я мала стати найщасливішою матір’ю на світі, а що вийшло? Що ж змусило тебе піти цією дорогою? Жінка затихла. У той момент вона зрозуміла, що сама причетна до смерті рідного сина, бо ж вона висватала йому заможну Наталю, до якої він не мав ані краплини кохання, водночас розлучивши з бідною, але коханою дівчиною. Та їхня розлука була тимчасовою. Бо молоді поєдналися навіки уже в іншому світі, де не буде ні багатства, ні бідності, ні людей, які втручатимуться в особисте життя. Хоронили Сергія та Ганну разом. Широка соснова труна нагадувала більше шлюбне ложе для молодят, ніж місце вічного спочинку. Плакали всі: і старі, і малі.
А коли опустили труну в сиру холодну яму, Мотря прошепотіла:
- Пробач, сину. Пробач, невістко.
Її останні слова підхопив вітер і поніс десь далеко-далеко, туди, де вже перебували душі молодих закоханих людей.
• Василь Титечко
