- У той час, коли сотні тисяч українських «остарбайтерів» рвалися на Захід у пошуках кращої долі, корінний пражанин Пршемисл Брож їде в Україну… заробляти гроші. Як це пояснити?
- Насправді рішення залишити столицю Чехії та переїхати в Україну далося мені надзвичайно легко. Я ж не знав, з чим мені доведеться зіштовхнутися (відверто посміхається, - авт.). За фахом я пивовар, тому після закінчення інституту влаштувався технологом на одному з празьких пивзаводів. За кілька років мені надійшла пропозиція перебратися на роботу в Україну.
- І Ви без вагань погодились?
- Ну, в принципі так. Я був упевнений, що в Україні гірше не буде. Думка кардинально змінилася, щойно наш транспорт перетнув ваш кордон. Від’їхавши буквально на сто метрів від митниці, автівка сповна відчула на собі усі принади тодішніх українських автошляхів. Дуже шкода, але дійсно уявляв Україну набагато кращою, аніж вона виявилася в реальності. Можливо, далася в знаки раптова зміна обстановки, адже Прагу не порівняти, наприклад, із Мукачевим. В Умані, пригадую, заселився в п’ятиповерховий готель у самісінькому центрі міста. Так от на всі п’ять поверхів працювали лише три душових кабінки з режимом роботи: година - вранці, година - ввечері. За місяць мені, щоправда, дали квартиру, але гарячої води там так само не було. Не знаю, яка зараз ситуація з водою в Умані, але десять років тому я пережив не досить приємні миттєвості. Щоправда, перший серйозний шок у мене був тоді, коли на власні очі побачив український продуктовий ринок. Сталося це у Львові. Старенькі бабусі продавали молоко прямо з тротуару, а місцеві мешканці його купували.
- Тим не менше, Ви приїхали заробляти гроші…
— Так, зворотного шляху вже не було. Більше того, в Україні мені влаштували надзвичайно теплий прийом. Спочатку думав, що попрацюю тут лише рік, а потім повернуся додому. Але, як бачите, я досі тут. Почалося все з однієї миколаївської фірми, яка спеціалізувалася на виробництві обладнання для харчової промисловості. Там я працював на посаді технолога – їздив по різних пивзаводах, допомагав налагоджувати обладнання та навчав персонал.
- А як долали мовний бар’єр?
- Коли приїхав в Україну, говорив лише російською. Її у Чехії в роки мого дитинства вивчали у школі. Зараз, як бачите, досить вільно спілкуюся українською, а російську вже почав забувати.
- А як познайомилися з Мар’яном Годою (нинішній директор Рівненського пивзаводу,- авт.)?
- На початку 2000-их… Мар’ян Адамович у той час працював на ту саму фірму, що і я. Згодом, коли рівненський пивзавод виставили на продаж, його викупив директор організації, де ми працювали. Ще пізніше до Рівного перебралися вже ми з Мар’яном Адамовичем. Він - на посаду директора пивзаводу, я - на посаду головного пивовара.
- В одному з недавніх інтерв’ю нашому виданню Мар’ян Года скаржився, що більшість антипивних кампаній в Україні фінансують виробники горілки. Натомість громадські організації, які стверджують, що в людей, які вживають пиво, деградує мозок, просто маніпулюють суспільною думкою.
- Мені здається, що мозок деградує у них самих. Від того, що пива не п’ють. А якщо серйозно, то ще ніхто нікого за руку не привів і не змусив купити алкоголь. Ніхто не змушує напиватися до втрати свідомості. Ясна річ, якщо видудлити 20 бокалів, то нічого путнього для організму це не дасть. В усьому треба знати міру. Наприклад, лікарі рекомендують випивати літр пива в день. Оскільки я хочу бути ще здоровішим, то випиваю більше - 3-5 бокалів (сміється, - авт.).
- Протягом останніх трьох років українське пивоварство стабільно демонструє динаміку спаду. З чим це пов’язано?
- Дійсно, рівень продажів пива падає. І не лише у нас. Це всеукраїнська тенденція. Серед головних причин – наслідки економічної кризи. Тепер - перед тим, як віддати десять гривень за келих пива, людина добре подумає: а, може, краще все-таки купити молоко і хліб додому. Зрештою, незважаючи на всі негаразди в економіці, ми останнім часом навіть розширили асортимент пива: віднедавна у нас виготовляється темне, пшеничне, міцне пиво, відновлена марка "Бергшлосс", запроваджене «Празьке» пиво. Наша продукція досить популярна ще й тому, що її у виробництві не використовується пастеризація і консерванти.
- Чому пастеризація вважається шкідливою для організму?
- Почнімо з того, що на сьогодні існує два способи виготовлення пива – з пастеризацією та без неї. Більшість пивоварів України обирають перший варіант, бо це дозволяє збільшити термін зберігання пива до шести, а інколи навіть до дев’яти місяців. Відомо, що консерванти у пиві шкідливі для здоров’я. Це факт, який неможливо заперечити. Рівненське пиво – «живе», тобто непастеризоване, а тому зберігається від тридцяти до сорока п’яти діб. Воно нешкідливе, і це великий плюс для людей, які звикли дбати про своє здоров’я. Крім того, воно не проходить термічну обробку, на відміну від пастеризованого, яке нагрівається до температури 70 градусів. За такої температури гинуть усі мікроорганізми, як шкідливі, так і корисні.
− Виходить, таке пиво важко транспортувати на далекі відстані?
− Це чому ж? Сьогодні в Україні легше назвати місто, де не продають рівненське пиво, аніж перераховувати місця, де ним щодня тамують спрагу. Торік ми почали випускати «Празьке» пиво. Відповідно до динаміки, яку ми спостерігаємо на ринку, воно наздоганяє за рівнем продажів «Жигулівське». Його люблять в Харкові, у Києві та Одесі.
- А де найбільше споживають рівненське пиво?
- Наша продукція експортується в усі області України. Найбільше її споживають кияни, донеччани та одесити. Влітку більше продаються легкі сорти пива - «Жигулівське», «Пшеничне», «Празьке», а взимку – важчі сорти, наприклад, «Бергшлосс» чорний та бурштиновий.
- У чому криється головна фішка пивзаводу «Рівень»?
- Головна родзинка та відмінність рівненського пива від інших у тому, що воно вариться з любов’ю. В колективі панує атмосфера дружби та взаєморозуміння. Сьогодні на пивзаводі працевлаштовані 100 чоловік, до речі, під час кризи ми не звільнили жодного працівника.
Р.S. Пршемисл Брож є не першим чехом, який варить пиво для рівнян. Понад сто років тому, починаючи з 1900 року, головним пивоваром Рівного був чеський підприємець, який прибув на Волинь наприкінці у XIX сторіччі з хвилею переселенців.
Сергій Табаков
